Тамплієри короля Данила

Його кiнь, звиклий до подiбних битв, збив грудьми першого розбiйника i з усiеi сили опустився на вже поверженого переднiми ногами. Почувся трiск продавленоi грудноi клiтки. Його почув де Пардо, наносячи у той час смертельний удар наступному ворогу. Той устиг прикритися невеликим круглим щитом, на вигляд надiйним, але могутнiй удар мечем розкраяв прикриття навпiл, i щит впав на землю разом з вiдрубаною по лiкоть лiвою рукою. Поранений розбiйник вiд болю дико заволав, i його крик потонув в iнших криках i дзенькотi зброi.

Хоч на одного рицаря-тамплiера i припадало п’ятеро розбiйникiв, враховуючи зброеносцiв, перевага нападникiв не була вже такою очевидною, i великоi загрози для загону не становила. Ненавченi веденню бою розбiйники були приреченi. З власного досвiду Гiйом знав, що ватажки розбiйникiв уникають нападати на рицарiв орденiв, а на добре озброений загiн i поготiв.

Тим часом нападники спробували застосувати коронний для всiх розбiйникiв прийом: довгим гаком зачепили за лати П’ера де Мореля i намагалися скинути його з коня.

Цей прийом був дiйовим, але лише тодi, коли рицар подорожував сам. Тут же держак гака розломився вiд удару де Артуа, а Жак прикiнчив i двох «воякiв», що вчинили цю спробу.

Успiх подiбних засад був у несподiванцi i чисельнiй перевазi. І те, й iнше в розбiйникiв було, але супротивник виявився не таким слабким, як здавалося спершу. Тому розбiйники швидко зрозумiли, що битва програна i що единим шансом на порятунок е якнайшвидше вiдступити.

Що вони й зробили, залишивши на закривавленому снiгу зо два десятки порубаних тiл – мертвих i поранених.

– Втрати?

Це було перше, чим поцiкавився Гiйом де Пардо пiсля завершення бою.

Втрат не було, лише у зброеносця Едуарда Бомона виявилася глибока рана у лiвому плечi.

– Нiчого, – заспокоiв усiх Бомон. – Це не смертельно. Швидше рицарем стане.

Незважаючи на нестерпний бiль, Джузеппе спробував усмiхнутися на такий незграбний, але все ж комплiмент рицаря.

Інших поранених не було.

Абат Опiзо тим часом зiскочив з коня.

– Ви куди, падре? – запитав командир.

– Може, серед цих нещасних е умираючi, – просто вiдповiв абат. – Мiй обов’язок iх висповiдати.

З цими словами вiн пiдiйшов до першого пораненого. Про його важкий стан говорив уламок списа у животi.

До Гiйома пiд’iхав Роже де Обер. Командор помiтив у нього на грудях кров.

– Поранений? – запитав вiн.

– Це не моя кров, – заспокоiв граф.