Захід сонця вручну

Однiею Гандзею-цяцею… з пирогами хотiли б репрезентувати всю украiнську культуру; та ще й щоб Гандзя була у шароварах, i щоб навiть пирогам домалювати шаровари. Видихають в народi: «Цiлий вiк чекали Украiни… а вороги – хитрiшi». Лови мить насолоди, лови вiд життя сьогоднi, бо завтра буде пiзно… Мракобiсся!

Наше студентство було не застояним, хоч в атеiзмi душа томилася, але душi було дозволено в кулачок поплакати. Кiмнату Людмили ще не навiдували перебудовнi проблеми виживання – вистачало своiх проблем. Та поза всiм, Людмило, яка глибока твоя душа, якою ти будеш щасливою з Вiталiем! Диво вашого почуття настiльки сильне, що ви навiть пiдстав не даете одне одному для якихось непорозумiнь, не говорячи уже про ревнощi.

Людмила одним своiм поглядом, повним глузування, наповал вiдшивала залицяльникiв, а Вiталiевi в голову навiть не приходило, що ще хтось з дiвчат е крiм Людмили. Кохання, любов – це вiрнiсть на рiвнi думок: без вiрностi, найперше у думаках, немае нi кохання, нi любовi, а е секс двох хвостiв пiд плотом. Та доля людини не в ii волi. Забуваемо…

Це все згадую постскриптум, а тодi ми просто жили молодiстю i радiстю. Разом iздили в Киiв, ми – з О-га, з древнього, дорогого серцю О-га, а Святослав пiдсiдав до нас у Кривинi. Хлопцi багато часу вiддавали спорту, я iнколи навертав нашу компанiю до музики. Людмила малювала – це було важливим для душi у нашому студентському кожноденнi. Хiба не залишилася в пам’ятi на всеньке життя «Прощальна симфонiя» Гайдна з погашеними свiчками в залi фiлармонii, хiба не залишилася чимось непроминальним прем’ера опери «Фауст» Гуно iз ролями Солов’яненка, Гнатюка, Пивоварова, Мокренка, Євдокii Колесник i Євгенii Мiрошниченко? Зрiдка вкраплювалося слухання неординарноi музики Вагнера з його безбожним «кiльцем Нiбелунга».

Ми тодi не знали, що музику Вагнера любив Гiтлер, а в Ізраiлi вона негласно заборонена. Та нам та музика iмпонувала, а до полiтики ми не дотикалися.

А планерний спорт у хлопцiв став цiннiстю не вiд свiту цього, не всiм його оцiнити.

Але вiн перiодично потребуе дуже великоi цiни. Пiсля четвертого курсу Вiталiй i Святослав поiхали на планернi тренування у Карпати… Вiталiя привезли у домовинi… З хаосу уламкiв Вiталiевого планера i мiсива його тiла, пiсля злополучного польоту, навiть не докопались до точноi причини аварii.

Святослав зобов’язав мене повiдомити про це горе Людмилу i берегти ii. Людмила перетворилась у сновиду серед бiлих днiв. Надто велика ноша болю упала на ii тендiтнi плечi.