Мертвому півню фагот не потрібен

Мертвому пiвню фагот не потрiбен

Василь Врублевський

Попри iронiю, подекуди солонувату й нищiвну, цей твiр просякнутий любов’ю до «пересiчноi людини», з одного боку, а заодно переповнений неприхованого iдкого сарказму стосовно властолюбцiв найрiзноманiтнiшого калiбру, вiд дрiбних клеркiв i до «небожителiв». Загалом же роман «Мертвому пiвню фагот не потрiбен» е своерiдною мозаiчною картиною життя на периферiях сучасного свiту, периферiях не так географiчних, як цивiлiзацiйних, де все нiбито просто i зрозумiло, де час, як i сама оповiдь, пливе аж занадто повiльно, одначе у цiй заколисуючiй розмiреностi таяться воiстино шекспiрiвськi пристрастi i безлiч карколомних, глибоко законспiрованих сюжетiв, що не надаються до швидкого i однозначного розшифрування.

Василь Врублевський

Мертвому пiвню фагот не потрiбен

Або Каiруанськi хронiки

Sekcio1: malespero kaj exaltation

Чужак. Посоромлена мимра Копонешро. Розпач Старого Ірландця. Рятувальна мiсiя Сильви i Дане. Побiжна згадка про Агне Кобуза.

Мiсяцевi не шкодить виття собаки.

До нашого невеличкого одноповерхового Каiруана – надто сiрого й нiчим непримiтного мiстечка, що притулилося до пiднiжжя пологого кам’янистого узгiр’я у глибинi Ломасорiйських лiсiв за десятки миль од автомагiстралей i залiзниць, – трапляеться, роками не загляне жодна стороння душа, того й не дивно, що з’ява будь-якоi новоi особи вмить сколихуе розмiрений, сонливий ритм тутешнього iснування, збурюючи просто таки дикий ажiотаж, отож коли однiеi травневоi днини, пообiдi, навпроти салуну злодiеро[1 - Шанобливе звертання до поважноi особи чоловiчоi статi.

] О’Негрi пригальмувало старе пошарпане авто, закиптюжене i вкрите пилюкою так, що годi було розгледiти його первiсний колiр, i з нього вийшов кремезняк у фетровому капелюсi, рудому демiсезонному пальтi i з триденною щетиною на обличчi, звiстка про прибульця облетiла Каiруан швидше, анiж вiн устиг здолати кiльканадцять метрiв вiд авто до дверей ресторацii.

– Той чужак приiхав здалеку! – категорично заявила мимра[2 - Замiжня жiнка.

] Копонешро. Загалом, вiдколи ii чоловiк примудрився несподiвано розбагатiти на якихось непевних оборудках (а сталось це не так давно), вона взяла за звичку навiть про очевиднi i безсумнiвнi речi висловлюватися зi зверхнiстю пророка, що милостиво вказуе заблукалим вiвцям дорогу.

– Ще б пак! – iронiчно вiдiзвалася мимра Лiн Дане. – Навiть якби вiн прибув з Авкинiвраку, це однаково неблизько.