Темна синя вода. Потік

Затриматись аж на п’ятнадцять рокiв…

Я уявив собi п’ятнадцять рокiв на ланцюгу, на твердiй дерев’янiй лавi. Нi вiдiйти, нi випростатись. Поруч – море, значить, вологiсть i бризки, а вони, знаете, тiльки влiтку приемнi, та й то лише у малих кiлькостях. А у великих…

Хто на Майданi потрапив на морозi пiд водомет – той мене зрозумiе.

Але боi на Майданi тривали мiсяць. У сто вiсiмдесят разiв менше за час, проведений Сулимою на ланцюгу.

Згадався фiльм про дванадцять рокiв рабства. Купа «Оскарiв», десяток менших винагород.

Двiстi мiльйонiв доларiв касових зборiв, а хiба порiвняти сюжет? Куди тiльки нашi режисери дивляться. Знiмають всякi дзиндзi-контрабаси, неймовiрно гидотних «Сватiв» та ще цей, як його, «Останнiй москаль».

Лайно на лайнi.

Я раптом зрозумiв, що боюсь навiть уявити, на кого перетворився Сулима наприкiнцi того строку. Уявлялося щось здичавiле, брудне, волохате. Отупiле, бо як тут не отупiти в умовах важкоi працi i сенсорного голоду.

Помилився. Ще й як помилився.

– …невiдомо як Сулима звiльнився вiд ланцюгiв i звiльнив товаришiв.

А далi все, як у кiно: здiйняли бунт i перемогли. Знову ж таки, невiдомо як. Уявляете – галера, бойовий корабель, кiлькасот тренованих, озброених, добре мотивованих яничарiв… i яничари програли. Далi ще цiкавiше. Юрiю, от що б зробив ти з полоненими яничарами?

– За борт! – не роздумуючи, бовкнув я. Галя закопилила губу – мабуть, з гуманiстичних мiркувань, а Іван схвально кивнув.

Даремно не подумав. Варто було.

– А грести, значить, знову самим?

Довелося зробити вигляд, нiби милуюсь пейзажем.

Особливо милуватися було нiчим – лiски, поля, битий шлях. На пейзажах Юрiя Пацана воно гарно, дуже гарно… а у життi не дуже, бо пiсок на зубах. Недаремно ковбоi вигадали хустки, аби запинати морди. І дихати легше, й грабувати дилiжанси допомагае.

– Так от, – насолодився маленьким трiумфом Ігор й продовжив: – Пiдганяйла з батогом таки за борт, згоден, а яничарiв посадили на весли. Постало питання – а далi куди? Юрiю, ти б куди галеру направив?

Я мало не ляпнув: «Додому!», але вже був навчений, i трохи подумав.

Осяяло.

– А де все це вiдбувалося?

– Десь пiд Венецiею. В Адрiатичному морi, отже.

Довелось прикидати маршрут. На перший погляд виходило два варiанти – з боями через Босфор i Дарданелли, або роздiлитись i малою групою через Болгарiю та Молдову. Тьху чорт, яка Болгарiя, яка Молдова, там же зараз турки!

Отже, в першому випадку потоплять, в другому повiсять або на палю посадять.