Темна синя вода. Потік

Мав той Семен якусь алергiю на малих дiтей, а моральних обмежень явно не мав.

Так от. Коли розколовся батько, то стала зрозумiла причина тiеi алергii.

Дражнили його. Люто, страшенно дражнили малi дiти дурного Семена. Словами лаяли, обпльовували, грудки кидали. Дiти самi по собi жорстокi, а тут ще ж село, зайнятися нiчим, батьки на полi, контролю нема.

Довели.

Почав Семен кидатись на дiтлахiв за будь-яке криве слово, а часом навiть без слiв, превентивно.

І батько дражнив.

Й одного чудового дня, застукавши Семена на колгоспному вигонi, засмiяли його, заобзивали, закидали камiнцями так, що вiн кинувся.

Не просто так кинувся – а вхопив дрюка, першого, який пiд руку попався. І дрюком тим виявилася закопана багато рокiв тому, затрамбована у землю дубова стельвага.

Кiнь рвав-рвав, не вирвав; бик тягнув-тягнув – не витягнув, а Семен – одним рухом.

– Знаеш, синку, – пiдсмiювався тодi батько сам над собою. – Бували у мене ситуацii, коли тiкати доводилось, але так як тодi я навiть на змаганнях не бiгав.

На той час Семен вже помер, i мама його, крихiтна сухорлява бабуся, також померла, й коли на цвинтарi я попросив показати iхнi могили, то виявилось, що й могил вже нема.

Не збереглися.

Крихiтне сiльське кладовище, мiсця мало. Коли новi могилки копають, то кiстки скидають на купу. Кажуть, ранiше хлопчаки здавали iх у прийомну контору, на добрива, але поступово цей бiзнес також зiйшов нанiвець. Добрива стали випускати азотнi, а хлопчаки торгують легкими наркотиками.

З наркотикiв у корчмi були самогон, «казьонка» i бублики з маком. Дикуни-с. Цiлi поля коноплi навколо, а в шинку жодного худого хлопчини з вiдсутнiм поглядом й дурнуватою посмiшкою. Двiстi рокiв ще до таких хлопчин.

Окрiм нас, снiдало двое дядькiв – класичних таких селян у свитах та мiшкуватих штанях. Один був у чоботах, другий у шкiряних мiшечках навколо стопи. Я покопирсався у пам’ятi, й згадав назву – постоли. Згадав також, що десь таке уже бачив – у дiда в сараi.

Виявляеться – щоб затягувати навколо ноги. Такi собi чоботи для небагатих.

Селяни тихенько сьорбали юшку й теревенили про цiну на щось. Звiсно, вона була зависока, а клятi здирники пили кров з простого трудiвника. Завжди й у всi часи трудiвники скаржились на високi цiни, а клятi здирники пили з них кров.