Темна синя вода. Потік

Наче й не оковиту йому пiднесли, а оцту лийнули. А ходити любив. Як доводилось кудись разом iти, то всi люди як люди, сiли, перепочили, хлiба куснули, чарку хильнули – а вiн собi ходить навколо, нiби пiд хвостом скипидаром намазали!..

Інформацiя на перший погляд здавалася дурною та пустопорожньою, але то лиш на перший погляд. Якщо Альберт справдi готувався вербонути Сковороду, то цiни iй не було, такiй iнформацii. І тiй, що Ігор зараз видобувае з попа, i тiй, що радiсно вивалюе пiдпилий дячок. Хтозна, як пiде розмова, хтозна, де й зустрiтися доведеться.

Може, в кабiнетi з книжками, може, в полi, а може й в шинку. Бажано знати, що п’е фiгурант, що полюбляе, чим годувати, аби став поступливiшим, а про що краще офiцiанта попередити, щоб i близько не пiдносив.

Один мiй знайомий зiрвав вербування, запропонувавши дамi червоне вино замiсть улюбленого нею мартiнi. Не вiдповiдало каберне ii уявленням про сучасного Джеймса Бонда, а будь-кому вона здавати секрет не схотiла.

Хоча, мiж нами кажучи, секрети в неi були так собi; можна навiть сказати, що не секрети, а тьху!

Дячок теревенив, Галя з Іваном по черзi пiддакували, а я занудьгував i почав роззиратися.

Судячи з кiлькостi вiдвiдувачiв, дiлова активнiсть в Переяславi була така сама, як i в двадцять першому столiттi, цебто нiяка. Крiм нас, в зальчику тихо пиячили двое дядькiв у свитах i чоботах – чи то селяни, чи то мiщани; вели про щось мирну неквапну розмову. Ще один чоловiк причаiвся у кутку й вiв розмову з тоненьким високим глечиком. Мабуть, у ньому жило вино, i дядько умовляв його вийти. Але також тихесенько, без скандалу.

Скандал мiг початися з ще одного вiдвiдувача. Одягнений у довгий синiй пiджак з розшитими галуном бортами, вiн стояв бiля шинкваса i раз по раз кивав налити. Мабуть, взяти одразу пляшку обiйшлося б дешевше, але чи то гонор чи то бажання подiставати бармена взяли гору, й пияк тицяв пальцем у рiзнi пляшки й кивав.

Страшенно захотiлося пiдiйти i розповiсти йому анекдот. Забiгае чоловiк у бар i з ходу:

– Бармен! Горiлки!

Бармен наливае, вiдвiдувач одним махом ковтае, крутить головою й кричить:

– Бармен! Вiскi!

Ковтае вiскi, знову крутить носом, вимагае текiли.

Потiм абсенту. Потiм кальвадосу. Потiм ще i ще.

Нарештi бармен не витримуе.

– У нас, каже, ще багато напоiв, ви шукаете щось конкретне?

– Та нi, – каже чоловiк. – Просто я сьогоднi вперше в життi спробував мiнет.

– О! – каже бармен. – Справдi, це iсторична подiя, ii варто вiдзначити.