Темна синя вода. Ручай

Ігор зачекав ще кiлька секунд – поки тiльце смикалося, а потiм прибрав патика геть. Змiйка ще не завмерла, але конвульсii були слабенькi, геть не страшнi.

Та й сама вона бiльше скидалася на поламану iграшку, а не потенцiйно небезпечний природний об’ект.

– Я мав на увазi, що е рiзнi версii, – навiщось менi захотiлося уточнити. – У довiднику написано було, що взагалi неотруйна, а люди казали, нiби пару годин пiсля укусу погано буде…

Тим же патиком Ігор пiдчепив все ще ворухливе тiльце й пожбурив геть.

Невдало пожбурив – далеко мертва змiя не вiдлетiла, повисла на колючках. Можливо, ще навiть щось i вiдчула, бо смикнулася ще дужче.

– Хлопцi, – по деякiй паузi промовила Галя. – Ви той… вiдвернiться, чи що. Тiльки далеко не вiдходьте.

Ми вiдвернулися, й з хвилину, поки за спинами шелестiла тканина, я думав: а може, я зовсiм i не виграв? Може, тi, хто першими прибiгли, бiльше й побачили?

Думка була дурна-дурнюща, i я ii гнав, але вона опиралася, й досить успiшно.

Одяг був вогкий i пожмаканий, нiби його навiть не якась там одна корова, а цiла череда пожувала, проте це не мало значення.

Красуватися нi перед ким, а щодо привертання уваги – то i так приверне. Навряд чи хтось у кiнцi вiсiмнадцятого столiття розгулював у прикидi кiнця дев’ятнадцятого. Навiть у нашi часи, коли пiджак та краватка – близько ста рокiв вважаються стандартною офiсною унiформою, е купа дрiбничок, що видають. Причому одразу видають, з першого погляду, й не мае значення, чи розбираешся ти на шмотках, а чи зовсiм до них байдужий. Приверне увагу якась дрiбничка, придивишся – й з першого погляду визначаеш: це комплект iз сiмдесятих, а це взагалi з кiнця сорокових або початку п’ятдесятих затесався.

Не знаю, як це працюе.

Мова не про такi iстотнi деталi, як стоячi комiрцi або запонки – таке запросто можуть i в нашi часи начепити, а все одно буде помiтно, де сучасне фото, а де, скажiмо, з тридцятих.

І шапки. Якось лише тепер я осягнув той факт, що у дев’ятнадцятому столiттi всi, буквально всi чоловiки, й аристократи (принаймнi тi, кого вдалося побачити на вулицi), й пролетарi, й бомжi-прочани – усi в шапках або капелюхах.

А тут ще на сто рокiв ранiше?

Тi двое нещасних, що трапились на дорозi Альберту, мали шапки на кшталт радянських «боярок», модних наприкiнцi шiстдесятих, тiльки з якимось вiдростком зверху. Вiдросток був, мабуть, радше для шику, анiж для користi, принаймнi я йому жодного використання не бачив.