Афганський кут крилатої Серафими

Серафима примостилася на вузенькiй лавi, опановуючи чергову змiну становища. Донець повис на борту гелiкоптера.

– Та що ти робиш, теж менi, гойдалку знайшла! – кричав сам до себе, та дещо долiтало й до Серафими, хоча призначалося Лорi. – Нi, ви бачили таку ненормальну? Та ти поглянь на неi – регоче аж заходиться. Я думав, вона зi страху гепне додолу, а вона вiд смiху звалиться.

Нiхто не второпав, чому Лорi так весело – ну причудило, ну уявила себе знизу, з спiдницею у станi авралу – не на литках нiг, а на стегнах, може б, i далi пiдiбгалася – так стегна ж були нiвроку… Ввалилася в гелiкоптер весела-веселiсiнька.

– Нi, бабоньки, всяке бачив, але ви, таки, американськi, iй-богу, – Донець, мабуть, вже махнув рукою на свiй армiйський чин поряд з Серафимою та Лорою i почувався трохи цивiльним, а значить, вiльнiшим.

Коли Гуров, Мусiн i Алiмов доповнили вже знайомий склад групи, гелiкоптер зробив незначний розворот i поволi рушив над близькими скелями, скорiше навiть помiж ними.

Лора припала до невеликого iлюмiнатора i раптом голосно закричала:

– Дивiться, дивiться, там люди у стьобаних халатах i з гвинтiвками.

По знайомiй крутiй стежцi дерлися душмани. З пiлотськоi кабiни, не цiлячись, навмання хтось дав автоматну чергу.

* * *

Так не бувае! Бувае гiрше, бувае краще, але так, щоб вона далеко-далеко вiд свого дому, пiд цим низьким гарячим сонцем – це просто якась мiзансцена, чи може, спонтанна реалiзацiя свого життя.

Чому вона тут? Запитання е, а вiдповiдь… А що, коли iй не важливо все те, що стосуеться результату – важлива лише дiяльнiсть сама по собi.

Серафима сидiла з авторучкою в руцi перед аркушем паперу у клiтинку – треба було дописати листа, але думки збивались, вiдволiкали.

– Гай, ура! Я роздобула «джмеля» i купу всякого причандалля, а для тебе навiть шмотки. – Лора стояла на порозi кiмнати, обвiшана, немов базарна торговка всячиною, тримаючи в руках чайник i пристрiй для приготування iжi, який заправлявся гасом.

– Ого! Ну, ти даеш! Кого це пограбувала? – Серафима кинула авторучку i даремне намагання склеiти слова докупи.

– Провернула аферу. Я, звичайно, аферистка, але яка класна! Правда ж?

– Вiдчуваеться, що ти непогано вiдсвяткувала свою аферу. Ну й запах! – Серафима розукомплектовувала Лору, трохи вiдвертаючись вiд гарячого, хмiльного подиху подруги.