Афганський кут крилатої Серафими

А iй було байдуже – сидiти чи йти, вона втратила здатнiсть самостiйного мислення, сидiла, пiдiбгавши пiд себе ноги, спостерiгаючи загiпнотизованим поглядом, як з краю модуля розгойдувалась антена, нагадуючи розчепiрену лапу звiра. Сонце таки шубовснуло за гору, i сутiнки наповзли, нависли, перетворюючи все навкруги у мiсячний пейзаж – камiння, пилюка…

Ранок розпочався стрiмко. Гуркiт надавив на сонну свiдомiсть жiнок згори i примусив вибiгти з модуля, на ходу застiбаючи гудзики нехитрого одягу, який милостиво залишила доля.

– Дiвчата, це «вертушка» за нами, – перекрикуючи гуркiт гелiкоптера, горлав капiтан Донець. – Давайте, збирайтеся.

– Що накажете збирати? – крикнула Лора.

– Все що маеш – подряпини, помилки, повнiсiнький рот пiску i фантастичне почуття iнтернацiоналiзму, – пiдказала Серафима, не впевнена, що ii хтось почув.

Мружачись вiд сонячного сяйва, вона задерла голову i стежила, як Мi-8, зависнувши над вузеньким плато, спустошував свое нутро: спочатку падали якiсь пакунки, а потiм по канатних схiдцях, розгойдуючись, злiзли двое безвусих солдатiв.

– За мною, дiвчата, – крикнув Донець i вхопився за край схiдцiв.

– Знову вертикаль, щось останнiм часом iх побiльшало, – константувала Серафима, – але нiчого не вдiеш, аби тiльки моя геометрична пристрасть не ознаменувалася Бермудським трикутником.

– Я нiчого не второпала, – обiзвалася Лора.

– А це й не обов’язково.

Капiтан зник у кругленькому черевi гелiкоптера. Серафима i Лора перезирнулися, вирiшуючи долю першостi i, сприйнявши верхотуру як единий реальний вихiд зi становища, Гай, трохи прихиляючись вiд потоку повiтря, пiшла до драбини.

На щастя «афганець» на сьогоднiшнiй ранок змилостивився i дещо послабив шарпання. Гуров пiдбiг тiеi митi, коли Серафимина нога вже стала на хиткий канат. Полковник щось пояснював, жестикулюючи, намагався щось втовкмачити, але шум зносив його слова кудись убiк, i, безглуздо кивнувши головою на знак згоди, Гай подалася нагору. Мiцне тiло пiдсвiдомо знаходило якiсь мавп’ячi рухи, пози, а надмiр впертостi додавав сил i рiшучостi, якi долали дилетанство в не такому вже й простому дiлi. Коли Донець допомiг перетнути межу своерiдного балансування, з ходу не втримався вiд коментарiв:

– Гай, а ти – прямо супер!

– Ага, супер-налякана мазохiстка, що втiлюе власне придурювання бути сильною, але якби не стримувалась, то зуби цокотiли б.

– Боюсь, що з Шахмановою цокотiнням зубiв не обiйдеться, – крикнув капiтан i схилився над отвором.