Афганський кут крилатої Серафими

Ішла помiж модулями, вiдчуваючи на собi погляди-стрiли, погляди-аркани i погляди-безнадii. Знала, що мае доладну фiгурку, трохи рiзкувате, але манливе своею несхожiстю на iнших обличчя з глибокосiрими очима, напевне, мала ще якусь там вроду, та вважала, що не завадило б трохи бiльше.

Переступила порiг крамницi, сподiваючись розслабити тiло, що мимоволi напружилося пiд зацiкавленими поглядами, але ситуацiя, в яку потрапила, примусила майже зiщулитись.

– Слухай, хвойдо, менi начхати з ким ти спиш, думаеш, що нiхто нiчого не знае.

Давай цигарки i печиво i я зникну, – майже кричав у обличчя молодоi жiнки, що стояла по той бiк прилавка, екзольтований сержантик.

– Я тобi сказала, стань у чергу як усi, – говорила та, помiтно хвилюючись: червонi плями затопили обличчя, а в голосi вiдчувалася вiбрацiя.

– Та пiшла ти… Я пiд кулями вчора повзав, а вона тут викабелюеться.

– А сам би ти не пiшов?… Он тi хлопчаки теж учора не на Маямi кайфували, – вона кивнула головою убiк невеличкоi черги.

 – Чим ти кращий?

– Афганська шворка, – цвiркнув разом зi слиною сержант i вискочив iз крамницi, грюкнувши дверима.

Серафима розгубилася, чомусь здалося, що це ii облаяли, уявила себе за прилавком. Нiколи не вмiла достойно реагувати на подiбне, завжди пасувала.

– Замовляйте, чого мовчите? – обiзвалась до неi жiночка, якiй щойно перепало.

Гай збагнула, що вони залишились у крамницi вдвох.

– Менi чаю.

– Який давати: iндiйський, цейлонський?

– Кращий.

– Вiзьмiть оцей – крупнолистний, – вже з абсолютним спокоем у голосi сказала продавець, а потiм зацiкавлено зиркнувши, запитала: – А ви, мабуть, новенька?

– Так.

– Вразило? Менi теж неприемно, але, повiрте, це не найгiрше. Треба робити знижку на iхнi нерви, хоча я цього не залишу, на комсомольських зборах розберемось.

– Мабуть, варто, – сказала Серафима, а мисль ковзнула кудись убiк: значить, загроза соцреалiстичного виховання неминуче буде переслiдувати не тiльки того сержантика, а й ii саму, бо якось нiколи не клеiлось з кодексами, уставами, догмами, правилами – завжди несло кудись за рамки.

Їi лаяли, iй клеiли догани, рiзали статтi, публiчно робили всiлякi критичнi резюме, а потайки залицялись i шепотiли солодавi комплiменти.

Невеличка, симпатична господиня крамницi вiдволiклась до покупця, який щойно переступив порiг. Гай хотiла йти, але ii окликнули:

– Почекайте хвилиночку.