Мюнхен

Вiдколи почалася криза, до будинку № 10 ринула злива листiв вiд громадян: щодня по кiлька тисяч. У вузькому проходi лежали нерозпечатанi мiшки з листами. Наближалася сьома година. Легат пояснив диспетчеровi термiновiсть завдання, i той провiв його до молодицi за столом у кутку.

– Джоан у нас найшвидша. Джоан, голубонько, вiдставте поточну роботу й надрукуйте радiовиступ прем’ер-мiнiстра для мiстера Легата.

Дiвчина натисла на важiль каретки й витягла наполовину готовий документ.

– Скiльки копiй?

Голос у Джоани був «знаючий», дiловий.

З неi вийшла б чудова подруга для Памели.

Г’ю примостився на краечку ii столу:

– Три. Розберете його почерк?

– Так, але, якщо продиктуете, вийде швидше.

Вона заклала папiр i копiрки й стала чекати, коли вiн почне.

«Завтра збереться парламент, i менi належить дати повний звiт про подii, що привели до нинiшньоi тривожноi та критичноi ситуацii…»

Легат узяв самописку.

– Вибачте, тут мае бути «про подii, якi привели…» – Вiн зробив позначку в оригiналi й продовжив: «Це жахливо, немислимо й безглуздо, що нам доведеться рити траншеi та примiряти протигази через чвари в якiйсь далекiй краiнi мiж народами, про якi ми нiчого не знаемо…»

Г’ю спохмурнiв.

Друкарка перестала набирати текст i подивилася на нього. Обличчя ii пiд макiяжем спiтнiло. З’явилися крапельки над верхньою губою, змокрiла спина блузи. Вiн уперше помiтив, що вона гарненька.

Джоан роздратовано запитала:

– Щось не так?

– Ця фраза. Я в нiй не впевнений.

– Чому?

– Вона звучить трохи зневажливо.

– Але ж вiн мае рацiю! Так думае бiльшiсть людей. Нас не стосуеться, що одна група нiмцiв бажае приеднатися до iншоi групи нiмцiв, – вона нетерпляче перебiгла пальцями по клавiшах. – Годi, мiстере Легате… Ви ж не прем’ер-мiнiстр.

Вiн несамохiть розсмiявся:

– Це так, дяка Богу! Гаразд, продовжуемо.

Вона закiнчила за п’ятнадцять хвилин. Додрукувавши, витягла останню сторiнку, розклала усi три примiрники й поеднала iх скрiпками. Легат перевiрив верхнiй примiрник.

Жодноi друкарськоi помилки.

– Скiльки тут слiв, на вашу думку? – запитав вiн.

– Приблизно тисяча.

– Отже, виступ займе хвилин вiсiм. – Г’ю встав. – Дякую!

– Звертайтеся. – Навздогiн йому вона гукнула: – Я слухатиму.

Г’ю ще не дiйшов до дверей, а Джоан уже друкувала щось iнше.

?

Легат квапливо пiднявся сходами й пiшов коридором особистого секретарiату. Коли вiн пiдходив до дверей приймальнi, з’явився Клеверлi.