Острів Скарбів / Treasure Island

Ми страшенно злякалися цих раптових звукiв, але, на наше щастя, пробило тiльки шосту.

– Ну, Джiме, – сказала мати, – шукай ключа.

Я обшукав кишенi капiтана одну по однiй. Кiлька дрiбних монет, наперсток, нитки, велика голка, брусок пресованого тютюну, надкушений з одного краю, нiж з кривим держаком, кишеньковий компас, кресало – оце й усе, що там було. Я почав уже впадати в розпач…

– Може, вiн на шиi? – сказала мати.

Переборюючи огиду, я розiрвав комiр капiтановоi сорочки. І справдi, на просмоленiй шворцi, яку я вiдразу ж перерiзав знайденим ножем, висiв ключ.

Ми зрадiли й побiгли нагору, до маленькоi кiмнати, де жив капiтан i де вiд самого дня його приiзду стояла скриня. Зовнi вона була звичайною моряцькою скринею. На кришцi було випалено лiтеру «Б», а кути стертi й побитi так, наче ця скриня вiдслужила довгу i тяжку службу.

– Дай менi ключа, – сказала мати.

Замок був дуже тугий, але вона вiдiмкнула його i вiдкинула вiко в одну мить.

Мiцний запах тютюну й дьогтю вiйнув на нас. Насамперед ми побачили новий, старанно вичищений i акуратно складений костюм.

Мати сказала, що цей костюм, мабуть, ще нiхто нiколи не одягав. Пiд костюмом лежала всяка всячина: квадрант, бляшаний кухоль, кiлька плиток тютюну, двi пари чудових пiстолетiв, злиток чистого срiбла, старовинний iспанський годинник, кiлька дрiбничок, не дуже цiнних, але переважно закордонного виробництва, два оправленi мiддю компаси i п’ять чи шiсть химерних вест-iндiйських черепашок. Частенько пiсля того я розмiрковував, що змушувало капiтана тягати з собою цi мушлi у мандрiвному, злочинному й тривожному життi.

Але, крiм срiбла та дрiбничок, ми не знайшли нiчого цiнного. А нам потрiбнi були грошi, тiльки грошi. На самому сподi лежав старий морський плащ, бiлий вiд морськоi солi. Мати нетерпляче вiдкинула його, i ми побачили iншi речi, що лежали в скринi: загорнутий у церату згорток, де, очевидно, лежали папери, i полотняний мiшечок, в якому, судячи з того, як вiн дзвенiв, було золото.

– Я доведу цим негiдникам, що я чесна жiнка, – сказала моя мати.

– Я вiзьму все, що менi належить, але нi фартинга бiльше. Тримай торбу мiсiс Кросслi!

І вона почала вiдраховувати грошi з капiтанового запасу, перекладаючи iх iз моряцького мiшка в торбу. То була довга й непроста справа, бо тут були зiбранi й перемiшанi монети найрiзноманiтнiших краiн i карбування: i дублони, i луiдори, i гiнеi, i пiастри, i ще якiсь невiдомi менi. Гiней було найменше, а мати вмiла лiчити тiльки гiнеi.