Елла

В тунель доносились заклики припинити атаку.

Сноррi вискочила на плече дiвчини. Елла посмiхнулась у вiдповiдь, але щастя в цiй посмiшцi не було. Все було закiнчено. Стiвен як i десятки чоловiкiв стримали обiцянку, захистивши мiсто.

Роздiл 2

Елла. Долина тiней

Перший снiг, розтанувши, перетворив дорогу у болотяну кашу. Нарештi подолали важкий пiдйом, два коня випустили клубки пару, продовживши неспiшну ходу. У пiтьмi сутiнок виднiлись вогнi замку якi в такт появи зiрок на небi з’являлись у маленьких вiконцях веж.

– Майже приiхали. – промовила Елла, поглянувши на Сноррi, яка показала голову, висунувшись з теплою одежi дiвчини.

Невисокi мури замку зустрiли непривiтнiстю i холодом. Десятки людей об’еднались в групи, грiючись бiля вогнищ. Тривожна тиша стояла довкола, навiюючи смуток.

– Дякую, що так швидко прибули. – першим порушив тишу чоловiк середнiх лiт, з довгим каштановим волоссям i легкою борiдкою.

– Ви лорд Френсiс Сатон? – запитала жiнка, зiскочивши з коня.

– Так. Ви мабуть втомились з дороги. – чоловiк вказав на вхiд у замок: трьох поверхова будiвля з вдома цилiндричними вежами. – Пройдемо до тепла. Вашi речi слуги вiднесуть до вашоi кiмнати.

Елла приемно здивувалась, але знаку не подала. Навiть, коли вони з батьком подорожували лорди не завжди були щедрi на стiльки, щоб видiлити окрему кiмнату.

В палатi лорда потрiскувало вогнище i приемно доносився запах iжi. Елла нарештi змогла зiгрiтися i зняла капюшон, просушивши довгу руде волосся зiбране у довгу косу.

– Ще раз хочу подякувати, що так швидко прибули. – розпочав лорд. – Ситуацiя вкрай важка i, що саме бiльше мене бентежить, незрозумiла. Менi порадили звернутися до вас.

– Хотiлось би детальнiше дiзнатись, що ж все-таки сталось. – сухо промовила чаклунка.

– П’ять днi тому надiйшла звiстка, що за одну нiч майже усi жителi мiстечка в двадцяти кiлометрах на пiвнiч просто зникнули. Я послав туди загiн iз моiх найкращих солдат, але i з них так нiхто i не повернувся.

– І що вони розповiдають? – зацiкавлено запитала дiвчина.

– Усi розповiдають рiзне: хтось бачив велетенських павукiв, iншi уже покiйних родичiв, але всi говорять, що вiдчували неймовiрний страх.

– Я б хотiла з ними переговорити.

– Це буде складно зробити.

– Чому?

– Трое з них у iншому мiстi, перебрались до родичiв.