Біла ріка

На це Анна рiзко вiдповiла:

– Бо робети не хочут!

Дмитро ледь помiтно штурхнув Анну в бiк, щоб замовкла.

– Советская власть работой обеспечит всех!

«Гiсть» замовк, роззирнувшись довкола, та за мить додав:

– А землей прийдется вам поделиться, и млын тоже должен принадлежать народу!

У Петришканiв на потоцi, бiля довгопiльськоi церкви, був водяний млин. Незнайомець, не припняючи ходити по единiй маленькiй кiмнатi петришкановоi хати, вiв далi: «И лес – это народное достояние! Одним словом, газды, делиться надо».

Незнайомець пiдiйшов до столу. За спиною дiтей, на стiнi, висiла велика пара образiв – робота якогось мiсцевого майстра-гуцула: в Ісуса Христа та Дiви Марii на грудях були намальованi пробитi серця, мальованi надзвичайно яскравими фарбами. Ікони були прикрашенi червоними ружами з зеленим гiллям. Усмiхненi святi лики дивилися на всiх присутнiх у кiмнатi. Чоловiк поглянув на образи i почав згрiбати в сумку свiжий, ще гарячий хлiб. Дiти i далi сидiли мовчки.

«Гiсть» повернувся i нiби вже збирався виходити, але, глянувши на пiч, забрав i тi хлiби, що були там, та ще загрiб варену бараболю з чавуна.

Дiти мовчки спостерiгали, як цей незнайомець краде iхню вечерю. Наостанок той чоловiк звернувся до Дмитра:

– Завтра прийдете в район, будем разбираться!

Дмитро сам до себе прошепотiв:

– І шо то за люде такi, шо хлiби останнi сперед образiв вiд дiтей вiдiймают?!

Наступного ранку Анна збирала чоловiка i довго повчала Дмитра, що i як вiн мае говорити у районi. Петришкан тiкав вiд неi по двору, терплячи жiнчинi образи.

Врештi вона обiзвала його «веловим i нiчого негодним зробити!» Цього вiн вже не мiг стерпiти вiд своеi жiнки:

– Анне! Знаеш шо? Узни[18 - Узни – лайливе.] мене в сраку, я сам знаю, шо робити!

Анна так i лишилась стояти перед фiрткою з вiдкритим ротом. Постоявши ще трохи надворi, вона поглядом провела чоловiка, що зник за поворотом, i прошепотiла сама до себе:

– Добре, думка злодiй, робити треба.

Десь за пiвгодини до ii хати забiгла перелякана сусiдка.

Вона без упину кричала:

– Шось сталосе з дитиною! – Кричала, плакала i заломлювала собi руки. – Подевiтсе ви! Наврочили!

Анна якраз жмакала одяг, але кинула все i побiгла з сусiдкою до неi в хату. Анну поважали всi у селi через ii вроджену мудрiсть. До того ж, вона едина в окрузi могла вiдшiптувати навiть вiд укусу змii, обкладаючи рану голками зi сливи й пошепки промовляючи слова, котрi тiльки вона одна i ще деякi старi гуцули з верхiв знали.