Біла ріка

Це були здебiльшого вiйськовi – поляки, якi безнадiйно програвали вiйну (надто пiсля того, як на сторонi нiмцiв виступили руськi). Колона перебралася через Черемош i швидко рушила у напрямку Чернiвцiв. Румуни не перешкоджали iм, ба навiть допомагали. За два днi на Галiцii, з’явилися руськi. Малий Юрiй Кабюкiв бiг горбом i кричав, що «совiтськi вже на Галiцii», а люди шепотiлися, «шо, напевно, вже скоро будут тут», але руськi залишилися на тому боцi, не порушуючи поки що кордону з румунами.

Радянськi вiйська прийшли через рiк.

Совiти iхали довгою колоною. Феляджерi у Киселицях, пам’ятаючи двадцятi, зустрiли iх iз жовто-блакитними прапорами та фанами. Колона швидко проiхала на Руську. Потiм родина, що зшила прапор, десь зникла.

Селяни обступили червоноармiйцiв, якi белькотiли незрозумiлою мовою. За деякий час гуцули сяк-так розумiли росiйську мову. Тi обiцяли золотi гори. Спочатку гуцули були чемнi з гостями, але згодом вони вже кепкували з цих чужакiв. Байка, наче вони не розумiли, що з них смiються, i далi розповiдали гуцулам про «равенство и братство».

– А ве в Бога вiруете? – спитала якась стара гуцулка. Солдат у бруднiй шинелi з ходу випалив.

– Нет! Религия – это опиум для народа!

Гуцули лише перезирнулися, а офiцер розлючено зиркнув на солдата, що не виявив обережностi. Вочевидь, вони ще намагались справити враження. Якийсь чоловiк раптом заговорив:

Але, абе ви знали, шо ми люде хоч i простi, але не вiримо, шо завтра тут золотi верби росте будут.

Дурiт кого хочете, але не нас! Ми тут газдуемо! Коровку, овечку вкутали, то буде молочко i бренза, а говорети ми усi добре умiемо. Ось ви менi скажiт, я собi смереку врубав i з того жию зиму….

Анна Петришканова з самого ранку сидiла за жорнами на ганку, дiти засипали у них зерно, а вона крутила камiнь своею жилавою, струдженою рукою, i вже надвечiр хату наповнив запах духмяного свiжоспеченого хлiба.

Петришкани тiльки-но перехрестилися i помолилися, збиралися вже вечеряти, як до хати увiйшли чужi.

Обдивившись хату, вони скривились:

– Стiльки землi маете i жиете в такiй хатi?! Інший, що заглянув у хороми, пiдхопив:

– Аж не верится, такие газды и такая нищая хата.

На що старий Дмитро Кабюк, чоловiк Анни, вiдповiв:

– Ми усе в землю вкладаемо, бо родена велека, усiм треба дiлянку лишети.

– Ну это ты, отец, загнул! – засмiявся незнайомець. – Есть семьи и побольше, и совсем без земли.