Альбінос, або Ідеальний текст

Славко хотiв було привiтатися, як за звичай, вигукнувши: «Привiт лунатикам». Але Костик застережливо притулив вказiвного пальця до губ i засичав:

– Ц-с-с-с.

– Дев’яносто. Скiльки там? Не дай боже збилася. А разом це. А скiльки ж було? Три купки, а в кожнiй купцi по. Чи навпаки? Знову про корову. Хто там ще? – Вона повернула голову в бiк Тарiлки.

– Дев’яносто дев’ять. А далi сто. – випалив Вадик. – Все точно копiечка в копiечку. До гадалки не йдiть…

– Сто? Грець з вами. Хай сто, бо я вже втомилася.

Нiби все. Всi вiльнi, – менторським тоном заявила Привезена. – О, Славунчик-красунчик, прийшов. Стоiш, мовчиш. Вiтатися тебе не вчили?

Славко нарештi вiдчув «шпарину» в насиченому спiлкуваннi цiеi строкатоi компанii i випалив:

– Доброго ранку, вечора, дня, тощо. Яка пора доби вам найбiльш до вподоби? Я милувався процедурою пiдрахунку. Чарiвне дзеленькання. Навiть, ба бiльше, мелодiя! Неперевершено. Мене захопило. Мене вiдвiдало. Хоч вiршика про грошi складай. Наприклад. Грошi, як вошi.

Вошi, як грошi. Нiби хорошi i нiби шкiдливi. Коли вошей багато свербить голова. Коли грошей багато – пуста голова. Ого.

У вiкно забарабанив дощ. Отак зненацька, серед ясного, сонячного неба.

– О, з неба капотить, – сумно констатував Вадик. – Слiпий дощик.

– Хай iде. На нього земля е, – заявила Привезена. – Що це було? Невже вiрш, Славку?

Тарiлка нещодавно дiзнався, що вчителька, на додаток до всiх чеснот, ще й поетеса. Красномовний псевдонiм Абпорт, свiдчив про неабиякий творчий потенцiал i нестандартний пiдхiд до справи вiршоскладання.

Славку випадково потрапила до рук мiсцева газетка з публiкацiею поезiй цiеi неординарноi жiнки, яка вдома полюбляла носити навиворiт сукнi й халати. Навiть зимове пальто, яке iй дiсталося разом з iншими речами у спадок, згiдно заповiту, вiд двоюрiдноi тiтки iз Польщi. Речi було доставлено у лютому цього року згiдно адреси, вказаноi у заповiтi. І чомусь були вивернутими. Скорiше iх перевiряла служба безпеки на привiд заборонених артефактiв.

А опiсля перевiрки так i залишили вивернутими. З того часу вона й взяла за моду носити все навиворiт, але тiльки вдома аби не привертати й без того прискiпливоi уваги оточуючих до ii тонкоi душевноi натури.

Вiршi публiкували у мiсцевiй газетi «Крутi береги». Численнi публiкацii додавали творчоi наснаги поетесi Абпорт… Вона цим фактом вiднедавна вихвалялася i мало не примушувала своiх квартирантiв насолоджуватися ii творчiстю.