Ворог, або Гнів Божий

У вiдповiдь я лишень стверджувально хитнув головою.

– Суки, – процiдив крiзь стиснутi зуби генерал. – Андрiя я iм не пробачу.

Я подивився на нього i зрозумiв, що вiн iм не пробачить.

Коли ми випили по третiй чарцi, генерал звернувся до Принципа:

– Іване, пам’ятаеш ту нашу розмову тижнi три тому? Ти закипав люттю, i твоi емоцii кричали в самiсiньке мое обличчя «тiльки Гнiв Божий»?

Ми завмерли. Нарештi, вiн сказав це в голос. Нам не потрiбно було пояснювати, що ми перебуваемо в очiкуваннi найважливiшого рiшення нашоi вiйни.

Напевно, що нiколи ми не були ще так зосередженi, як у ту мить.

Генерал пiдвiвся. Вiн стояв перед нами, обпершись руками об стiл, i ми бачили, як на його обличчi почали проступати жили, пульсуючи своею ненавистю до покидькiв, що вiдрiзали нашому Андрiю його едину розумну й свiтлу, але таку нещасну голову.

– Я кажу тобi про операцiю наших iзраiльських колег пiд кодовою назвою «Гнiв Божий», – продовжував звертатися виключно до Принципа генерал. – Нагадати тобi деталi?

– Не треба.

Я в курсi справи, – сказав на те Іван.

– Все ж таки, я нагадаю i тобi, i цим двом, – заперечив генерал i кинув на нас своiм суворим оком.

Ми з Нечипайлом мовчали, готовi слухати його аж до самого ранку. Ми давали йому можливiсть сказати слово, бо саме слово мало вилити усю бiль, усю його лють та ненависть до тих, хто вбив його найкращого учня, продовжувача справи професiйноi розвiдки, генiального нелегала та диверсанта Андрiя Хворостенка.

– Операцiя «Гнiв Божий», вiдома ще як операцiя «Штик», розпочалася у 1972-му i тривала 20 рокiв.

Уявляете собi, хлопцi, цiлих 20 рокiв вони вели полювання на тих, хто був винний у смертi iзраiльських спортсменiв.

– Але iм же не поталанило досягти головноi мети! МОССАД так i не лiквiдував усiх причетних до того теракту. Таким чином, помста виявилася не повною, – заперечив Нечипайло.

– Микита, ти б слухав, а не перебивав. Основною метою «Гнiву Божого» була не так лiквiдацiя, як залякування палестинських бойовикiв, аби вони увесь час вiдчували страх.

Щодо помсти, то про неi пiсля Мюнхену говорили усi в Ізраiлi. Помста лунала в кафе i ресторанах Тель-Авiва та Єрусалима. До неi закликали викладачi й унiверситетська професура. Саме помста стала головною темою екстреного засiдання уряду. Не зважаючи на критику свiтовоi спiльноти, Ізраiль показав усiм, що вiн здатний захистити себе. Ця маленька краiна зробила те, чого не може нiяк зробити Украiна. Не так Украiна, як ii влада.