Полонез для мера

Хiба таке не цiкавить нашу доблесну мiлiцiю?

Вони проiхали мiст, вiдчули пiд колесами скелястий грунт острова i зупинилися бiля пiшохiдноi дорiжки. Верес припаркував машину i вiдчинив дверцята. До салону увiйшло вологе свiже повiтря. Чоловiк начебто хотiв вiдразу ж пiдвестись, але спершу поглянув на свою супутницю, примружився i в’iдливо подивився iй просто у вiчi.

– І це все, що ти хотiла менi сказати?

Жiнка розпачливо зiтхнула i опустила очi. Голос ii затремтiв, на шиi позначилася вена.

– Звiсно, не про того шахрая мова… Я про портрет самого «морпiха»! Вiн пише, що мае багато нагород, що е заслуженим ветераном збройних сил.

Сашко, прошу тебе, довiдайся, кому насправдi належить це фото! І яке прiзвище в цього чоловiка! Я все-все хочу знати про нього!

Генерал перестав образливо пiдсмiюватись i взяв фотографiю «морпiха» в руки.

– А що, вiн симпатичний. Яка ж ти романтична! Ну, не ображайся, я бажаю тобi щастя. Гаразд, я постараюсь тобi допомогти! Ану, тепер давай за мною!

Верес пiдвiвся, ворухнув плечима i побiг, Ася за ним.

Вiдстань мiж ними швидко збiльшувалася. Їхнiй супутник – вiвчарка з бiлою рискою на тiм’i – розгубився i не знав, за ким йому слiдувати. Генерал покликав собаку:

– Інваре!

Три постатi здiйснили три кола навколо озерця, а потiм попрямували до джерела, де Сашко зiбрався набрати води. У його рюкзаку торохнули порожнi фляги.

Ася аж задихалася, ледь встигаючи за своiми супутниками.

– Ну i кличка у твого пса. А ти знаеш, що означае слово «iнвар»? Це сплав залiза з нiкелем.

– Тобi виднiше. Це ж ти у нас пiсля технiкуму подалась у металургiйний iнститут.

– …i набула там спецiальностi «обробка металiв пiд тиском». Але вiд того диплома залишився тiльки спомин. Ти ж знаеш, наше славнозвiсне конструкторське бюро давно спочило з Богом.

– А де тепер твое мiсце базування?

– А! – розпачливо махнула рукою Ася. – Усього-на-всього мiський Центр технiчноi творчостi для юнацтва. А ти, бачу, як завжди, на висотi. Але чому сам? Невже з часу, як пiшов вiд Томки, не вподобав собi iншу красуню?

Генерал хотiв вiдмовчатися, але нагадування про дружину його зачепило.

Вiн уточнив:

– Не я пiшов, мене «пiшли». Через Олега…

Пiдла Аська, давня подруга дружини, хотiла пiдштовхнути спiврозмовника на дальшу вiдвертiсть.

– Не вiрю! Такий мент, як ти, може скрутити будь-якого злодiя, а не те, що якогось сопляка з пайкою в кишенi….

Верес глипнув на колишню однокурсницю i бовкнув похмуро:

– Не мiй вiн… син.