Полонез для мера

У тiм-то й справа.

Ася це знала.

Генерал зi своею приятелькою ще довго роззиралися на всi боки, пiдходили до скель, торували притрушенi листям стежки, поки не зупинилися бiля полеглоi сосни, чий стовбур можна було використати замiсть тимчасового столика. З Вересового рюкзака визирнули бутерброди, з Асиного – апетитнi пирiжки.

– З м’ясом, – сказала вона. – А цi iз сиром.

Такого смачного наiдку Сашко давно не мав.

– А признайся, колись усi ми – ти, Рустем, Тамара, Антонiна, я – були непоганою командою, – знову ятрила Вересову душу Аська.

 – Пам’ятаеш, як ми мрiяли побудувати фонтани? Кожен – свiй, казковий, неповторний. Ми вважали себе майбутнiми зодчими, особливо ти, тому що перед тим закiнчив художню школу. Носився з ескiзами, ходив на етюди…

– Так… Тiльки Томцi забракло терпцю робити креслення, перейшла в торговельне училище. А менi, можливо, колись знадобляться тi ескiзи i креслення.

– Ти думаеш? – жiнка проникливо, як це вмiла тiльки вона, чиркнула очима.

– Життя непередбачуване…

– Боiшся, що станеш аутсайдером?

Ася знала, що з якогось часу ii приятель почувався непевно у високих службових кабiнетах. Крiм усього iншого, в його життеписi наближався термiн, коли мiлiцiонерiв зазвичай вiдправляють у запас. Знаменитий детектив, красень, освiчена i сучасна людина… Можливо, хтось i виявив би бажання назавжди позбутися генерала, вiдiбравши у нього улюблену роботу. Шкода, якщо таке станеться, – подумала Вуiч. Маючи чималi достоiнства i заслуги, досягаеш певного рубiкону: ти у розквiтi життя, на пiку можливостей, а тебе вiдправляють униз, щоб ти казна-де подiвся, на пенсiю, де втрачаеш вiдчуття власноi ваги i навiть часу.

Хоча трапляеться й навпаки – значно пiдвищують по кар’ернiй драбинi. А чому б i нi? Ася була переконана, що генерал Верес мiг легко скласти конкуренцiю навiть чинному мiнiстру, пiд яким захиталося крiсло.

– Моя репутацiя вiдома, анкету вивчено уздовж i впоперек. А вiд долi не втечеш.

Починав навчання як небiж репресованого, одружився по-дурному на нелюбiй у двадцять один рiк, потiм усиновив дитину, яка зiпсувала менi кiлька рокiв життя…

– Але ж було кохання, – сказала Ася.

Олександр скрушно хитнув головою. Вони обидва як нiхто добре знали початок цiеi iсторii.

….Одна з сестер Бобрових, бiлявка Антонiна, була простiшою, а от старша на рiк чорнява Томка ставилася до всiх з погордою, i це тим сильнiше роздражнювало Сашка.