Паперова лялька

Стась був безмежно щасливий, не мiг нагледiтися на маленьку лялечку. Але, як i всi чоловiки, вiн мрiяв про сина. Тому ледь не вiдразу пiсля пологiв закинув:

– Через рiк народиш менi хлопчика!

– А якщо знову буде дiвчинка?

– Тренуватимешся, доки не навчишся народжувати хлопцiв. Почнемо?

– Що почнемо?

– Тренуватися.

До пологiв Агата проганяла зi спальнi Стася, аби дав iй спокiй, бо «це» може зашкодити дитинi. Але ж пологи вже минули!

Стась вирiшив, що вiн i так був досить довго лояльним. Чесно кажучи, просто дуже скучив за своею розквiтлою жiночкою.

Пологи зробили ii дещо круглiшою, бiла шкiра на плечах, руках, грудях виглядала як мармурова.

Агата нарештi зрозумiла, на що натякае чоловiк i зi смiхом жбурнула в нього найменшу подушечку.

– І тобi не соромно?

– До чого тут сором? Дуже хочеться хлопчика. Так коли почнемо?

…Добiгали кiнця два роки, що молодi мали право жити у батькiв. Стась з Агатою вже наскладали грошей, аби придбати невеличкий окремий будиночок.

Якось Стась повернувся з роботи в пiднесеному настроi.

– Кохана, а що, як нам переiхати до Варшави? Менi пропонують поступити в Школу iнженерiв залiзничного транспорту!

Агата в життi жодного разу не залишала свого рiдного мiстечка. Тут були батьки, брати, сестри. Паня i Катя часто-густо прибiгали погратися с маленькою небогою, яка рачки опановувала всi кiмнати. В мiстечку все знайоме. І через вулицю живе тiтка з родиною; i на кладовищi поховано бабусю – вона померла молодесенька першими ж пологами; i тут такi зеленi полонини; i…

– Звiсно, любий, iдьмо! Це буде чудово.

Незабаром зiбралися в дорогу. Агата вперше побачила залiзничну станцiю, про яку стiльки чула. Їхати мали потягом «Санкт-Петербург – Варшава». Проводжати прийшла уся родина Агати. Спочатку десь здалеку почувся задовгий низький гудок, нiби якийсь величезний прадавнiй звiр утробним голосом закликав подругу. Потiм на обрii з’явився чорний паротяг. Ще здалеку почав гальмувати, аби саме бiля вокзалу зупинитися. І нарештi промайнули вагони: синi, жовтi, зеленi.

На кузовi рiзнокольоровими фарбами було зображено величезний герб Росii, через що вагони виглядали дуже пишно.

Коли паротяг зупинився, усi пасажири вийшли на перон, а потяг поiхав на запасний шлях – мiняти колiснi пари пiд европейський стандарт[8 - Європейський стандарт – 1435 мм; залiзнична гiлка Санкт-Петербург – Варшава поеднувала росiйську широку колiю (1520 мм) i вузьку захiдноевропейську.]. В черговий раз почали прощатися.