Паперова лялька

Даня вештався по станцii i з тугою вдивлявся вдалечiнь – вiдчувалося, що йому аж п’яти пече теж кудись поiхати.

Стась з родиною мав iхати в синьому вагонi, тобто першим класом. Через занадто дорогi квiтки такi вагони часто-густо iхали напiвпустi, але Стась досить непогано заробляв на залiзницi.

Агата, в останнiй раз поцiлувавши маму i сестричок, з острахом увiйшла в вагон. Зсередини вiн виявився навiть затишним: два м’якенькi дивани, оксамитовi фiранки з китицями, килимок. На столику – бiлоснiжна серветка.

Потяг рушив – спочатку ледь помiтно, потiм все швидше й швидше, залишаючи позаду перон, рiдних, знайоме мiстечко i неабиякий шматок Агатиного життя.

2

Пiсля включення Польщi до складу Росiйськоi iмперii[9 - Рiшенням Вiденського конгресу 1815 року центральна Польща увiйшла до складу Росiйськоi iмперii, iншi польськi територii дiсталися Австрii i Пруссii.] в свiдомостi росiян з’явилося двоiсте сприйняття Варшави – i як недосяжноi закордонноi столицi, i як закуткового росiйського мiста.

Хто бував в Варшавi ранiше, пам’ятали мiсто нарядне, веселе, закордонне; мiсто розваг. Вважалося, що Варшава – схiдний Париж.

Йшов 1907 рiк. Майже забулися наполеонiвськi вiйни i взяття Суворовим Варшави. Але мандрiвники, що бували тут ранiше, вперто запевняли, що Варшава вже «не та». І справа не тiльки в тому, що вона стала бiльш брудна i менш весела, нiж ранiше, а ще й у тому, що росiяни нерозсудливо впроваджували свiй православний класицизм в це суто захiдне мiсто.

Потяг прибув на Петербурзький вокзал. Хоча за панування Росii польська мова всiляко утискувалася, звiдусiль чулося характерне: «Пшипрашем», «На перон пшиходже почьонк», «Паньстфо хцон зведжич ринек?».

Тут таки шукали сiдокiв хурмани[10 - Хурман – кучер.]– гладко поголенi i охайно вдягненi.

Мiсто було забудовано майже виключно кам’яними будинками. Головнi дороги вимощено брукiвкою або залито асфальтом. Вночi вулицi освiтлювалися газовими лiхтарями.

На кожнiм кроцi траплялися кав’ярнi-цукернi, в яких будь-хто мiг випити каву iз збитими вершками.

Поляки – несамовитi католики. Мабуть, через те в Варшавi було збудовано сила-силенна костьолiв – один кращий за iншiй.

Коли закiнчилися клопоти з облаштуванням, Стась з Агатою полюбили просто гуляти околицями. Для Агати, що нiколи не бувала за кордоном, Варшава безперечно видавалася iноземним мiстом.