Вирій загублених душ

Чепурний зеленкуватий «Фiат» по-хазяйськи зупинився посеред паркувального майданчика. «Хтось iз своiх», – подумала Аня.

Назустрiч прибулому притьмом побiгла Джина.

– Синьйоре Сильвiо, нарештi!

Маленький похмурий чоловiчок у картатiй сорочцi першим увiйшов до вестибюля. У нього був вигляд людини, яка розпоряджаеться тут усiм на свiй розсуд. Вочевидь це був власник готелю. Його прибуття з Бразилii чекали з дня на день. Казали, що вiн iздив туди робити операцiю.

Обiдньоi пори Аню покликали до старшоi покоiвки по зарплатню.

– Ми так не домовлялися!

На ii крик зi свого офiсу вийшов хазяiн.

– Ця синьйора працюе у нас усього тиждень. Через недбалiсть iй зменшено зарплатню, – сказала Джина.

Часто-густо заробiтчанам не платять обумовлену суму. Розрахунок простий: прислуга без документiв нiкому не поскаржиться. Але новенька не знала про такий звичай. Їi щире обурення вразило Сильвiо. Анине знання мови вiдкрило йому деякi обставини, якi Джина хотiла б приховати.

– Чому на деяких номерах цiлими днями висить табличка «Не турбувати»?

Зрештою, хазяiн звернувся по свiдчення до iнших працiвниць.

– Ми хотiли покепкувати над новенькою, – призналася темношкiра Анжелiна.

Інцидент було вичерпано, зарплату Анi – вiдновлено в обумовленому розмiрi, а Джину – тимчасово усунуто вiд займаноi посади.

Сеньйор Контi запросив нову покоiвку до свого офiсу.

– Я мушу попросити у вас вибачення, – зiтхнув вiн, всiдаючись у крiсло й запалюючи сигарету.

– Не варто, це ж не у ваших звичаях.

Аня крутнулась на пiдборах i збиралася з власноi iнiцiативи припинити розмову.

«Ти ба яка!» – вiдмiтив подумки Сильвiо.

Вiн пiдвiвся i провiв молоду синьйору до виходу. В його поглядi було щось спiвчутливе. Здавалося, хазяiн i справдi був прикро вражений цим випадком. Аня хоч-не-хоч зустрiлася з ним поглядом.

– Зачекайте-но! – зупинив вiн ii на порозi. – Ви вже встигли побувати на Везувii? Я вiдчуваю себе винним перед вами.

«Чому б i нi? Нехай усi бачать мене поруч iз Сильвiо. Мабуть, тодi будуть обережнiшими».

Зеленкуватий «Фiат» розвернувся i помчав до траси.

Власне, Аня могла i сама дiстатися туди, якби хотiла. Для цього потрiбно було сiсти на поiзд i прямувати до станцii «Ерколано-Скавi», а потiм скористатися автобусом «Транспортi Везувiано».