Любов іншого виміру

– Тiки представ так собi на мiнуточку весь цей ужас: я йшла на цей аборт, як на казнь, так боялася! Як вона мене проганяла, то менi захотiлося аж побiгти! Та я должна була викинути з себе дитину нелюда! Я сама була собi протiвна, пока носила всерединi себе його плод… І я рiшила – лучше вметри!

Олена мимоволi замилувалася подругою: яка вона гарненька, коли отак впевнена у собi.

– Тому, пока вона мене матюкала, я стала, як камiнь: лежу у креслi i не ворушусь.

Слава Богу, прийшла ця… анестезiолог, добра така, хороша. Подивилась, шо я перелякана в смерть i давай цю Абрамовну уговарiвать: i так, i сяк! – Лiда заплющила очi, обхопила голову руками, по ii щоках покотилися нестримнi сльози.

А за вiдчиненим вiкном не ущухав дощ, що перетворився на суцiльну водяну стiну. Свiт, замурований у товщi тiеi прозороi стiни, набув химерного вигляду: ранiш нерухомi речi, втративши чiткi обриси, ледь помiтно рухалися.

Лiда розплющила мокрi очi i поглянула на подругу таким жалким, таким беззахисним звiрятком, що та висмикнула з сумки хустинку Сатани, утерла ii сльози i заговорила до неi, як до малоi дитини:

– Бiдолашна моя Лiдочка, так натерпiлася! Було дуже боляче?

– Який у тебе платочок, так приятно пахне, – i шмигнула кирпатим носиком, – та добра анестезiологша зробила менi у вену укол, нiчого менi не болiло, тiки психiка моя пострадала з-за цього аборту, – i знову заплакала.

– Важкий наркоз?

Лiда ствердно мотнула головою i повела далi:

– Коли вона мене уколола, то я чомусь почувствовала себе куском м’яса, з якого будуть виймать жили… А тодi щось таке случилося! Не знаю, чи я спала, чи нi… Тiки бачу я себе зверху, наче моi очi пiд потолком, наче я вилетiла з тiла… Бачу перед собою Абрамовну, як вона там копирсаеться у менi… лязгають ii iнструменти, а я лежу бiла, як полотно! І вдруг дивлюся – а я стала куркою! Була дiвчиною, а стала куркою, такою здоровенною куркою без пiр’я… І ця курка лежить перед Абрамовною, розкинувши товстi ножки, а та вдруг раз! i дiстала з неi таке велике чорне яйце i каже: – «Это первое! Ты еще много снесешь черных яиц, девка!» – i Лiда гiрко розридалася.