Любов іншого виміру

Пiсля снiданку вона працювала на маленькому городi: ретельно виривала мiж баклажанами бур’яни i розпушувала сапою грунт. Котик зневажливо визирав з-пiд листка лопуха. Його виразнi оченята наче красномовили:– «Нащо махати руками пiд сонцем?»

Олена перехопила погляд Василька i сiла на стiльчик перепочити. Вся у сяючих «дiамантах» роси, бiля ii обличчя тендiтною вродою рожевiла троянда. Яка витонченiсть! Раптом пелюстки квiтки заворушились, бо щось живе, крихiтне поривалося вирватися iз солодкого полону.

Всерединi вiсiмнадцятирiчноi Олени продовжувала жити дитина з неабиякою фантазiею та яскравою уявою, тому вона затамувала подих: мабуть, це Оле Лукое розштовхуе парасолькою нiжнi пелюстки, i зараз випiрне його казкова усмiшка на лукавому личку пiд кумедним капелюшком… На жаль, нi… Просто срiблястий красень-жук. Олена здихнула розчарованою дiвчинкою.

– Доню, йди-но сюди! – покликала мама, що сидiла пiд хатою.

Олена пiдiйшла, занепокоено вдивилася у ii обличчя.

Олену нажахали майже чорнi синцi пiд очима мами, останнiм часом вона виглядала тяжко хворою.

– Як ти змарнiла! З тобою щось не гаразд, мамо. Може, треба лягти у лiкарню на обстеження? Як ти себе почуваеш? – захвилювалася Олена.

На мить здолавши нудоту вiд болю, що розгризав мозок на болючi шматки, мама огорнула доньку заспокiйливою, впевненою усмiшкою:

– Зi мною все добре, Оленко. Чого ти така перелякана?… Обстеження менi не потрiбне, я просто втомилася.

Вона була невилiковно хворою, та Оленi не казала, бо лiкар обiцяв iй пiвтора-два роки життя, тож вона вирiшила не вражати доньку ранiше часу.

 – «На ii вiк ще вистачить i хвилювань, i горя, – резонно розмiрковувала мама, – поки я жива, нехай живе без тяжких турбот».

– Оленко, сходи по хлiб.

– Добре, до речi, Лiда щось прихворiла, я забiжу i до неi заразом.

– Гаразд, але не затримуйся у неi, щоб я не хвилювалася. Допоможеш менi з пiдрахунками?

– Так.

Оленчина мама, Наталiя Петрiвна, працювала у вiддiлку по наданню населенню житлово-комунальних субсидiй i майже завжди на вихiднi брала роботу додому.

Олена допомагала iй.

Мама схилилася над паперами, а донька увiйшла у свою кiмнату. Сiла перед дзеркалом i пильно у нього вгледiлася. Олена була особливою красунею. Струнка, височенька, але не занадто, вона мала бездоганну статуру. Їi дивовижна шия та шляхетне нiжне обличчя з правильними рисами викликали захват чоловiкiв i ненависть жiнок.