Любов іншого виміру

Його потенцiйнi жертви намагалися втекти. Товстий вартовий Отто сховався за колоною, та на жаль, його пухкi сiдницi лишилися незахищеними.

– Брудний жирний шмат курячого мозку, ти кого вирiшив перехитрити?! – страшно, навiжено закричав Фобос, пiдлетiв до бiдолахи i призупинився у повiтрi над ним. – Зараз ти у мене схуднеш, сволото!

Вiн замахнувся на тремтячого, блiдого Отто батогом, та хтось ззаду стрiмко сiпнув за батiг i вирвав його з руки Фобоса.

– Хто посмiв?! Заб’ю до смертi! – грiзно вигукнув Фобос, оглянувся i спустився на пiдлогу.

Перед ним, тримаючи знаряддя побиття, стояв спокiйний лiкар Джеймс.

– З Вашого дозволу, сер Фобосе, смертi немае, – ввiчливо заперечив Джеймс.

У ньому було щось, що не дозволяло його бити. Злий генiй поглянув у холоднокровнi, байдужi очi англiйця i майже заспокоiвся.

– Чому ти завадив менi зняти напругу, улюбленцю Сатани? – невдоволено поцiкавився Фобос.

– Перепрошую, сер, таким батогом неможливо зняти напругу, вiн же нiкуди не годиться, сер! – поважно пояснив Джеймс i не без зусиль розiрвав батiг.

Обличчям Фобоса майнула садистська усмiшка. Вiн вирiшив покарати грiшника за зухвалу смiливiсть по-диявольськi витончено, тож вiдкопилив нижню губу i манiрно повiв плечима, як це робила лише Лоран, жiнка Джеймса.

– Бридкий пацючок! – поволi потягнув слова Фобос голосом Лоран. – Тодi, щоб зняти напругу, я пересплю з твоiм другом Ендi! – i розреготався дурним, таким до болю знайомим Джеймсу, смiхом.

Мурашки важкоi провини за вбивство любоi Лоран заметушилися по спинi лiкаря, вiн ледь зблiд, але жодна риса його обличчя-маски не зрадила йому.

– Перепрошую, сер Фобосе, не знав, що Ви блакитний, – безбарвно зауважив вiн.

Дурний регiт перетворився на цинiчний хрипкий, притаманний лише Фобосу.

– Бiсiв розумнику, а що порадиш менi ти? – майже дружньо запитав Злий генiй.

– Пройдiмо у мiй лiкарняний кабiнет, сер, – люб’язно запропонував Джеймс, – у Вас закритий перелом правоi руки, треба накласти шину i зробити iн’екцiю героiну.

– Так i бути: поцяцькайся зi мною, – звисока погодився Фобос, – героiн це слушно, а шину не накладай, заживе, як на собацi!

– Я б сказав, сер, заживе, як на Безсмертному Темряви…

– Якоi ще в бiса Темряви?! – раптом люто викрикнув Фобос.