Любов іншого виміру

Олена схилилася над ним, пiдвела його на ноги. Дитячi очi заметушилися зацькованими мишенятами.

– Отпусти меня, сволочь, отпусти! – зарюмсав малий, його брудне личко гнiвно i водночас перелякано скривилося, вiн засiпався в Оленчиних руках.

– Я не сволочь, – лагiдно заперечила Олена, – вот тебе, возьми, больше у меня нет.

Вона вклала у маленьку, чорну вiд бруду, долоню п’ятдесят копiйок. Хлоп’я пiдвело голову, припинило плакати i, розглянувши ii з вiдвертим захватом, гордовито вiдказало:

– Забери бабки.

Вона розчулилась:

– Нет, не надо, лучше собирай себе на «БМВ».

– Лады, куплю себе тачку!

– А мама у тебя есть?

– В гробу я видел мою маму, шоб ей бутылка водяры застряла в горле! – зневажливо кинув вiн. – Скоко щас?

– Час! – поглянувши на свого годинника, вiдказала Олена.

Вiн швидко потис iй руку i, шмигнувши носом, поплентався до своiх. Вони чекали на нього, тримаючись у купi, як вовченята, осторонь вiд людей.

Свiдком цiеi зворушливоi сценки був високий бiлявий красень, його дивовижнi яскраво-зеленi очi поглинали Олену несамовито захопленим поглядом.

– В милицию надо было сдать, проучить, – суворо виказала Оленi маленька бабуся у капцях i з цiпком. Колючi сiрi очi староi пронизали Олену докорою наскрiзь.

Олена пiшла вiд кiоскiв геть.

– Пацаны, идите сюда! – почула вона за спиною приемний чоловiчий голос i знову ледь здолала спокусу озирнутися.

Несподiвано якась циганка стрiмко перетнула iй дорогу. Циганка, як циганка: бруднi ноги, купа зiм’ятих рясних спiдниць, блискучi цяцьки на шиi, у засмоктаному волоссi пiр’я, у зубах цигарка i завеликий нiс на сiро-зеленому обличчi. Та Оленi стало недобре.

– Дай гривну, красавица! Всю правду расскажу, завидуют тебе, порча на тебе, положи мне на руку бумажный деньги, сниму! – словоблудила циганка i важко тиснула на Олену нахабним поглядом чорних вологих очей.

– Порча заводится на порче, отойди! – i Олена спробувала обминути ii.

– Стой на месте, не то схватит Сатана! – страшно прохрипiла ворожка.

– Смотри, чтоб тебя не схватил! – Олена таки вiдчепилася вiд циганки, прибравши ii зi свого шляху рiшучим поглядом фiолетових очей.

Тепер до Лiди. Олена швидко йшла вулицею, що була умовною межею мiж мiстом i селищем. Зосередившись на своiх думках, вона майже не помiчала, хто i що ii оточуе.