Любов іншого виміру

І даремно! Вона ледве встигла вiдреагувати, коли брудна долоня жалюгiдного п’яницi з розмахом ляснула ii по нозi. Олена рiзко вiдпихнула брудну руку, воно поточилося, але встояло. У тупому поглядi скляних очей майнула звiряча лють, п’яниця занiс над дiвчиною кулак.

– Сука! Та я тебя! – заволав вiн на всю вулицю.

Вiд нього гидотно тхнуло сумiшшю перегару, сечi i поту. Олена похитнулася вiд шоку i вiдрази, в цю ж мить руку потвори перехопив бiлявий високий красень:

– Мразь…

Вiн ударив п’яницю кулаком в обличчя, той упав, встав на карачки i забубнив матюки.

Кiлька перехожих, весело коментуючи сцену, призупинилися.

– Неудивительно, ходят почти голые, – зауважила незграбна жiнка з курячим виразом обличчя.

Вiд приниження Олена ледь стримувала сльози. Захисник простягнув iй хустинку, iх очi зустрiлися i… Це було нове дивне вiдчуття: глибокi зеленi очi незнайомця втягували у себе фатально, його особливий погляд заворожував… Олена почула у головi гулкi удари. – «Мое дурне серце!» – здогадалась.

Вона перевела подих i знiяковiла, бо iй здалося, що вiн чудово зрозумiв, якоi сили враження на неi призвiв. Мiж тим його вуста торкнула тепла усмiшка.

– Успокойтесь, Вы такая редкая красавица, вот у негодяя и сорвало крышу, – лагiдно промовив вiн.

Незнайомець невимушено користувався жаргоном рiдного мiста, однак Оленi чомусь спало на думку, що вiн дуже здалеку. – «Не може вiн жити на Землi!» – приголомшенням промайнуло в ii головi – «Де я його бачила?»

– Могу я Вас проводить? Вам небезопасно ходить по улицам, – люб’язно запропонував вiн, вiдверто милуючись нею.

– Спасибо, не стоит, – почервонiвши, вiдказала вона, вiдвернулась i майже побiгла.

Раптом ii мозок тоненько проскрипiв словами: – «Правильно робиш, бiжи вiд нього, вiн дуже небезпечний для жiнок». Олена аж остовпiла.

– Ти, нiчна химера? Ти у менi? – вражено прошепотiла.

– «Я, але не в тобi, а поряд, не бiйся», – заспокiйливо озвалося в ii головi.

Далi дiалог продовжився подумки:

– «Здаеться, я бачила цього красеня увi снi. Хто вiн, ти знаеш?»

– «Сатана! Люди малюють його чортом з рогами i копитами, а вiн красень хоч куди!» – i у головi Олени пирснуло смiхом.

Дiвчина саме проходила повз порожню лаву пiд тополею, тож безсило опустилася на неi i дiстала люстерко. – «Боже! Невже я збожеволiла? Розмовляю з якимсь голосом, та ще й про Сатану! Це страшне…» – Олена перелякалась не на жарт.