Любов іншого виміру

Важко зiтхнула i вгледiлась у люстерко, щоб перевiрити, чи не забруднила фарба вiд вiй ii обличчя. Здаеться, все гаразд… Олена вимушено посмiхнулася своему вiдображенню, проте з люстерка iй вiдповiло милою усмiшкою обличчя того незнайомця.

– Серце мое! Збожеволiла не ти, а я, Володар твого Земного Пекла, тому не вiр Маргаритi. Для тебе я безпечний i завжди до твоiх послуг, – нiжно запевнив вiн дiвчину iз дзеркальця.

Люстерко випало з ii рук, але не розбилося: невидима рука перехопила його у повiтрi i обережно поклала iй на колiна.

 – «Нiколи не розбивай дзеркал, погана прикмета!» – почула вона у мозку застереження Сатани. Так, Сатани! Олена була впевнена у цьому абсолютно, бо ще й мала речовий доказ: вона тримала у руцi його хустинку з блакитною вiзерунчатою лiтерою «Л».

Глава 4

Нарештi Лiдина вулиця. Олена почувала себе вибитою iз Земного вимiру iснування, тому, коли перед нею виникла Льоля, вона поглянула на неi i розкуто розреготалася. Так одягатись i фарбуватись могла лише iстота з уявою сороки: iдко-жовта ультракоротка сукня, вiдверто розхрещена на рано зiв’ялих грудях, жадiбнi «кривавi» вуста, штучно збiльшенi вдвiчi.

А ii хтивi, безсоромнi очi! Жирно обведенi чорним олiвцем, три кольори тiней. Своi брови Льолька геть вищипала, а вище, на вузенькому лобику, намалювала новi – дурнi здивованi дужки.

Якби Олена була у звичайному станi, вона б iз ввiчливостi не смiялася, але зараз, стоячи перед повiею, не могла впоратися з бурхливими вибухами реготу.

– Ты что, дури обкурилась? – невдоволено буркнула та.

– Нет, просто очень весело! – спромоглася вiдказати крiзь смiх.

– А ты сексопильная куколка, – зi знанням справи зауважила Льолька. – Хочешь стать фотомоделью, работать в Париже? Могу устроить.

– А как же! Ты уже пристроила одну с пузом. Сколько тебе заплатили? Тебе мало?

– Кончай комсомол, подруга! С той далекой эпохи полезно взять только два слова – «Всегда готова!». Лидка дура, а ты с мозгами, заработаешь кучу баксов, – вiдверто пояснила повiя.

– Да, у меня хватает ума не иметь с тобой дела. Кстати, почему ты сама еще не в Париже?

– А ты за меня не беспокойся! Я не останусь в этой вонючей хохляндии подыхать вместе с такими умными придурками, как ты! Днями лечу в Париж! – зневажливо кинула повiя, рiзко повернулася i непристойно завихилясувала товстими стегнами по вулицi, шокуючи рiдких перехожих.

– Вот и чудно! Невелика потеря для Родины! – прокричала Олена iй услiд.