Любов іншого виміру

 – Як ти посмiв виставити таку гидоту перед дверима iдальнi? Для чого?! Ти ж знаеш про мiй потяг до прекрасного! Ти що, вирiшив нам з Сином Божим зiпсувати апетит?

– Перепрошую, Ваша Божа Милiсть Ісусе Христе, перепрошую, Герр Люц, – Фрiц почервонiв, як рак в окропi, – у Пеклi сьогоднi забагато роботи, для варти у замку не вистачае солдатiв.

– Опудало, ходи-но сюди! – гаркнув Сатана.

– З Вашого дозволу, Герр Люц, я – Отто, – пiдiйшовши, зблiд нещасний вартовий.

– Та який ти в бiса Отто?! Ти навiть не позагробна людина, ти – шмат сала! Чому у тебе широкий зад, а плечi такi вузенькi? Ще й живiт, як у дев’ятимiсячноi вагiтноi? Ти блакитний? Вiдповiдай, свиня!

– Сатано, прошу! – втрутився Ісус.

– Вибач, Ісусе, та це моi володiння, а Пекло, перепрошую за iстину, не Рай. Що у Святому Пiсанii сказано про блакитне грiхозлиття, не забув? На Землi е церкви, де одружують цю сволоту! Що вдiеш? На жаль, моя влада не розповсюджуеться на храми Господа! Та у Пеклi господар – я!

– Не лукав, Сатано! Деякi церкви твоi, але на Землi у твоiх церквах блакитних одружують, а в Чистилищi катують, чи не так?

– … Дякую, що нагадав, а то я щось забув про тi церкви.

Останнiм часом не до них! Не до бiсових церков… Хоча, вони – мiй винахiд вiдрiзняти чоловiка вiд брудноi потвори, – очi Сатани спалахнули гнiвом i накинулися на Отто, – так хто ти в бiса такий, вiдповiдай!

– Сатано, я зачекаю тебе у iдальнi, – промовив Спаситель i увiйшов у дверi величезного залу.

Жирне тiло вартового дрiбно затремтiло, вiн упав на колiна перед Дияволом.

– Ну ж бо, покидьку! – шалено загорлав Сатана, вiн вiдчув напад натхнення волати так, щоб було чути на кожному поверсi тристаповерховоi будiвлi: – Не потерплю блакитних у замку! Зберу всю цю сволоту i кину на снiданок голодним орлам!!!

– Змилуйтесь, Герр Люц! Пощадiть! Це вiд того, що я забагато iм…

Очi Сатани потеплiшали.

– Пiдведись, синку. Бачу, не брешеш. Обжираешся гороховим супом, щоб потiм псувати свiже повiтря мого замку, так? – дружньо запитав Сатана.

– Так, Герр Люц, – знiяковiло пiдтвердив Отто.

– Фрiц, яка вага цього шматка?

– Сто вiсiмдесят кiлограмiв, Герр Люц! До снiданку зважив усiх вартових!

– Молодець! Десять днiв не давати йому iжi, тiльки воду! Нехай спить три години на добу, а решту часу бiгае по сходах, з першого поверху до трьохсотого i навпаки! Щоб через десять днiв схуднув на сто кiлограмiв, не то заб’ю батогом!

Сатана увiйшов у iдальню.