Любов іншого виміру

Ісус, очiкуючи на нього, милувався картинами, що прикрашали стiни залу. Спаситель переходив вiд шедевру до шедевру i обличчя Його свiтлiшало.

– У такi митi, Сатано, Мене сповнюе гордiсть, що Я – Людський Син!

– Прошу до столу, Сину Людський! – посмiхнувся Люцифер.

Довгий стiл було розкiшно накрито персон на сто.

– Прояв пекельноi демократii? – поцiкавився Ісус, окинувши оком безлiч страв.

– Саме так. Останнiм часом я помiрний демократ: Вище Чорне Янгольство мае право приеднатися до Нас будь-коли, солдати, слуги i собаки, а iх у мене безлiч, без мого дозволу сюди не входять.

– Давно Я не бачив Чорне Янгольство разом, – зауважив Ісус.

– І не побачиш, всi у термiнових справах, звiсно, крiм Фобоса. Рiдко коли випадае нагода повечеряти Лицарству разом!

Вони сiли поруч, один проти одного. Їм прислуговували двое слуг-англiйцiв, кожний рух котрих супроводжували бездоганнi манери i щира шана. Страви на столi були не гiршi за райськi, тому Лицарi Свiтла i Мороку, поринувши у думи, мовчки насолоджувалися вечерею.

З металевих кручених сходiв гулко пролунали звуки прискорених крокiв вартового Отто.

– Чи не занадто суворо ти покарав нещасного, Сатано? – похмуро запитав Ісус.

– Нещасного? – i Сатана виразно поглянув на Ісуса. – Джерело всiх його нещасть – пережерство та тупiсть! Якщо не схудне, так i лишиться нещасним шматком сала. Ти ж помiтив, що його душа з макове зернятко, а мозок не бiльше волоського горiха?

– Звiсно.

– Тож ми обое знаемо: поштовх до розвитку душi i мозку цього бiдолахи це безжальний стусан у його пухкий зад! Нехай бiгае, кожному – свое!

– Це гасло прийшлося до душi i Гiтлеру, було на воротах концтаборiв.

– Так, покидьок читав Бiблiю. Знае, що таке: «Кесарю – кесареве, а Богу – боже». Жартiвник! Та зараз йому не до жартiв, – Сатана iронiчно скривив вуста, – у холодi i голодi сидить один у сирiй камерi i насолоджуеться читанням свого твору «Моя боротьба».

– Умiеш ти дошкулити грiшнику, Сатано!

– А до бiса iх усiх, грiшникiв! Я говорив про кохання, – яскравi зеленi очi Люцифера набули замрiяностi, – так от, менi стало соромно, коли я роздягнув ii хтивим оком.

Я побачив бездоганне чисте дiвоче тiло i менi раптом стисло груди хвилюванням… Полонивши мене i не помiтивши того, вона пiшла вiд тих будочок, а я, як i годиться рабу, пiшов за своею володаркою.

Сатана налив два келиха вина, знову розкурив сигару, задумався, здавалося, його душа була десь далеко.