Любов іншого виміру

Спасителя вразив стан Сатани, таким приголомшено тихим, урочистим Вiн його ще не бачив.

– Менi примарилось, що вона ледь торкалася своiми чудовими ногами землi, такою легкою була ii хода! Вона йшла курною вулицею, поринувши у себе, – повiв далi Сатана, – нi на кого не звертала уваги, проте ii гарненьке тiльце збирало погляди всiх чоловiкiв. Я бачив, як тi хтивi погляди бридкими червами повзають по ii чистому тiлу. Я ладен був вiдправити у Пекло всiх тих чоловiкiв, ледве стримався! – i Сатана у розпалi ударив кулаком по столу, посуд зi стравами рiзко пiдскочив.

 – Одне скажу: коли якесь тупе, п’яне опудало ляснуло ii по нiжцi, Ти не уявляеш, що зi мною сталося! Звiсно, я втрутився, вiдкинув ту свиню геть! До речi, вiн здохне через три днi, згорить вiд самогону, а я уже приготував для нього дещо особливе, мало йому не буде! – лють надзвичайно пасувала Сатанi, вiн вдихнув на повнi груди, заспокоiвся, помовчав, його обличчя посвiтлiшало: – Коли вона пiдвела на мене очi, я з труднощами здолав спокусу стиснути ii в обiймах i вирвати з того земного бруду назавжди, – вiдпив вина, – переборов себе, хоч це було i важко…

– Це добре! Аби ти ще здолав спокусу переслiдувати ii, – порадив усмiхнений Ісус.

– Неможливо це! Це сильнiше за мене! Вiдколи побачив ii, перетворився на шпигуна: я переслiдував ii, будучи у дусi, я перевтiлювався у бiлого голуба, у кудлатого джмеля, аби бачити ii i бути поряд!… Вибач, Ісусе, я навiть подзвонив iй i говорив Твоiм голосом!

– Моiм голосом? Навiщо?! – обурився Ісус.

– Виправляв помилку Янголицi Маргарити, подруги моеi дiвчинки за часiв Робесп’ера. У Маргарити вистачило мозку застерегти ii проти мене, злодiя, небезпечного для жiнок! Проте пояснити iй, що поки вона буде у Раю три тижнi вчитися, на Землi мине три години, Маргарита забула. Дiвчинка моя начиталася фантастики, перелякалася, що повернеться на Землю через сто рокiв!

– Ти втiшив ii замiсть Мене, це добре, – лагiдно посмiхнувся Ісус, – не можу уявити тебе, Сатано, бiлим голубом, це щось неймовiрне…

Раптом дверi iдальнi розчинилися, Родрiго Вертлявий, представник Вищого Чорного Янгольства, одягнутий у джинси, чобiтки i чорну майку, пiдiйшов до столу, зiрвав з голови капелюх за часiв мушкетерiв, помахав ним перед собою, уклонився, виконав доволi складний пiрует з пiдскоками.