Любов іншого виміру

– Вiтаю Тебе, Ісусе Христе, Спасителю Людства, Сину Божий, Сину Людський, Вельмишановний Лицарю Свiтла i Любовi! – у глибокiй пошанi вигукнув Вертлявий i перекрутився обличчям до Сатани: – Хайль, Герр Люц!

– Хайль, – недбало кинув Люцифер, пригнiчений пишномовним привiтанням до Ісуса i брутально коротким до себе, – сiдай, повечеряй з нами, випий!

– Радий тебе бачити, Родрiго! – привiтався Ісус. – Роздiли трапезу!

Родрiго не дарма отримав прiзвисько «Вертлявий»: вiн мав вкрай жвавi, у постiйному русi, карi очi, м’язи його обличчя танцювали, все тiло рухалося.

Вертлявий сiв до столу, та його надзвичайно рухоме тiло не давало йому спокою нi на мить.

– Вип’ю з вами з задоволенням, а iсти не хочу! – вiдказав вiн, весь пересмикуючись та крутячись.

Випили червоного вина.

– Родрiго, ти з найнижчого прошарку, пробув там стiльки часу i не хочеш iсти? – вкрай пiдозрiло запитав Люцифер i прискiпливо вдивився у жвавi червонi очi Чорного Лицаря.

Сатана стримав у собi гнiв.

– Як справи у нижчому прошарку? – роздратовано запитав.

– Саме цi клятi справи i пiдкинули мене до тебе вгору, Герр Люц! У нижчий прошарок просочився якийсь зарозумiлий протопласт i, – Родрiго кинув швидкий погляд у вiкно: свiтало, починався похмурий пекельний ранок, – i давай снiдати грiшниками. Така гидота, ще й до бiса розумна тварюка! Солдати Смертi поливали цей протопласт концентрованою сiрчаною кислотою, лугом! Не бере, адаптуеться вмить! Почали сипати на цю мару сiль, воно вишкiрилося на нас i загорлало:– «Не сыпь мне соль на рану!», ще й виматюкалося!… Так я оце думаю, Сатано, може, нехай собi снiдае тим непотребом, все одно все воно пiдлягае лiквiдацii, а ми б зберегли енергiю!

Хвиля розпачу пiдкинула Люцифера на ноги, вiн заходив вздовж столу.

– Он як! Зберегли б енергiю! Дивуеш ти мене, Вертлявий, неприемно дивуеш! Куди подiвся твiй гострий розум?! Чим вчора ви займалися з Кривавим? – грiзно запитав Сатана.

– Та як завжди, Герр Люц, – спантеличеного Вертлявого раптом рiзко пересiпнуло, – трiшки розважилися.

Запити нашi, як ти знаеш, простi, невибагливi: галопом проскакали на кентаврах по трьох нижчих прошарках, на четвертий не вискакували, зважили на твiй наказ. Я накидав на шиi мученикiв ласо, зашморгував, ну, а Кривавий, наскоку зрубував iм голови мечем! Врештi решт, ми – лицарi, маемо тренуватися щодня.

– Матiр Божа! – простогнав Ісус.

– Нехай святиться iм’я ii! – приеднався до Нього Вертлявий.