Місячний Танець (Пов'Язані Кров'Ю. Книга І)

Вона була в захватi вiд поiздки, а коли батьки погодилися взяти з ними ще i iх собачку Скраппi, щастя Таббi не було меж. Правда, для цього довелося довго благати iх, але, коли вона пообiцяла сама пiклуватися про свого маленького найкращого друга, щеня йоркширського тер'ера, батьки, хоч i неохоче, але погодилися.

Поки Таббi сидiла бiля входу в фургончик, Скраппi вiдчайдушно гавкав в темряву, борсаючись туди-сюди на повiдку, бажаючи рвонути за тiнями, якi привернули його увагу. Раптово вiн зiрвався з прив'язi i кудись помчав.

Схопившись на ноги, Таббi ахнула. Щеня стрiлою метнулося до якоiсь невеликоi дiри внизу паркану, що вiддiляв стоянку вiд заповiдника.

- Скраппi, нi! - закричала Таббi i побiгла за цуценям. Вона пообiцяла батькам, що нi за що його не втратить. Зупинившись бiля паркану, вона, важко дихаючи, пильно вдивлялася в темряву мiж деревами. «Я не боягузка,» - вона рiшуче прикусила губу i опустилася на колiна, щоб пролiзти в дiрку слiдом за собакою.

Пара дрiбних подряпин - i Таббi протиснулася крiзь цю дiру в парканi i побiгла в глиб лiсу на звуки вiддаленого гавкоту.

«Через тебе у мене будуть неприемностi,» - роздратовано прошепотiла вона i почала поклацувати язиком, згадавши, що цуценя часто вiдкликалося на цей звук.

- Таббi, ти де? - почула дiвчинка оклик матерi за своею спиною, але нiяк не вiдреагувала - ii бiльше цiкавило, як повернути цуценя назад на стоянку. Адже Скраппi - ii щеня, i вона повинна про нього пiклуватися. І тому, замiсть того, щоб вiдповiсти матерi або покликати цуценя, вона мовчки побiгла за собачим виском.

Досить скоро дiвчинка зупинилася, щоб вiддихатися. Вона притулилася спиною до дерева, упершись долонями у бруднi колiна, важко дихаючи i вслухаючись в звуки лiсу. Вона завжди хотiла опинитися в самiй гущi лiсу, просто стояти там i прислухатися до природи, як це робили iндiанцi в кiно.

Зниклi дощовi хмари знову повернулися назад, i яскраве мiсячне свiтло раптово зникло. Очi дiвчинки розширилися вiд переляку, коли вона зрозумiла, що вогнi кемпiнгу зникли з ii поля зору.

Несмiливо ступивши вперед, вона стривожено озирнулася, але побачила лише темряву, ледве помiтнi стовбури дерев i ще бiльш темнi тiнi. Вона здригнулася, почувши далеко позаду якесь гарчання. Вирiшивши, що цей напрямок iй не подобаеться, вона без оглядки помчала в iнший бiк.

Дiвчинцi здалося, що пройшла вже цiла вiчнiсть, коли вона знову почула гавкiт Скраппi.