Орлі, син Орлика

Вояк кричав у вiдповiдь, тицяючи пальцем у бiк пораненого хлопцем нападника, який лежав неподалiк на снiгу. І без товмача можна було зрозумiти, про що вони сперечаються.

– Сенаторе!.. – знову вiдчайдушно скрикнула жiнка i зробила нову спробу звiльнитися з рук поневолювачiв. Наступноi митi заможний молодик розмахнувся i так зацiдив мамлюковi у вухо, що той повалився у снiг просто Грицьковi пiд ноги. В той же час вершник, який незворушно спостерiгав за суперечкою, раптом змахнув канчуком. Вороний заiржав, здибився, рвонувся уперед, мотузка натягнулася, хлопець завалився на спину…

– А-а-а-а-а-а!!! – скрикнула Ганна, у якоi свiт запаморочився перед очима.

– А!.. – дружно видихнули мамлюки.

Та гримнув пострiл, кiнь захрипiв, його переднi ноги пiдломилися, вершник клубком вилетiв iз сiдла й покотився по прим'ятому снiгу.

– Е-е-е!.. – розчаровано вiдгукнулися турецькi вояки.

У передсмертних судомах молотив копитами вороний. Поруч корчився Грицько, марно намагаючись якщо не розплутати, то принаймнi послабити пута.

А над ними стояв задоволений власною спритнiстю сенатор Сапега з пiстолем у руцi. Стояв i весело всмiхався.

Справдi, тепер хлопцевi нiчого не загрожувало. Можливо, аби зайвий раз продемонструвати прихильнiсть до Грицька, заможний турецький молодик особисто розрiзав його пута й допомiг пiдвестися. Мамлюки неохоче вiдпустили Ганну, бiдолашна жiнка миттю кинулася до хлопця, обiйняла й розцiлувала його.

– Не треба, мамо… Ну не треба ж того, прошу!.. – Син явно застидався того, що мати поводиться з ним, немов з маленьким.

Зрештою м'яко, проте наполегливо вiдсторонився вiд неi й запитав по-турецьки: – А де моя шабля?..

Заможний молодик, який все ще стояв поруч, грiзно гукнув на мамлюкiв. Тi вмить принесли клинок. Грицько хотiв було взяти його, проте знатний молодик заперечно хитнув головою i забрав шаблю собi. Хлопець сердито сiпнув плечем i звернувся до Ганни:

– До речi, мамо, познайомтеся: це принц Калга-Султан, син його величностi.

Поки вона рвучко цiлувала принцовi руки, а той приймав знаки вдячностi з гордовитою величчю, Грицько додав турецькою:

– Це мати моя, шляхетна Ганна Орлик, дружина його свiтлостi козацького гетьмана Пилипа Орлика, шляхетного мого батька.

– Я посилать мамлюк заарештувать його свiтлiсть гетьман Орлiк на наказ повелитель правовернi, нехай делать Велiкi Аллах довгi-довгi його днi, – мовив нарештi Калга-Султан ламаною польською, – а потьiм пiти сам след у след разом iз сенатор Сапега.