Орлі, син Орлика

Та мамлюк все делать не так, шайтан iх забирать!..

Принц грiзно озирнув ряди притихлих воякiв, котрi пiд його суворим поглядом миттю впали на колiна, немов пiдкошенi.

– Так-так, мамлюки справдi трохи… м-м-м… перестаралися, бо не мали жодних вказiвок щодо сiм'i ясновельможного пана гетьмана, – пiдтвердив сенатор, пiдiйшовши ближче. – Але наскiльки я розумiю, сталося це з-за поведiнки юного нашого пана гетьманича.

Пiд його трохи зверхньо-насмiшкуватим поглядом Грицько потупився й неохоче пробурмотiв:

– Коли я тiль-тiль побачив воякiв, то одразу вирiшив, що…

– Мамлюк вас не треба тшiпать, нам треба заарештувать гетьман Орлiк, – повторив Калга-Султан.

– Як бачите, шляхетного мого батька, пана гетьмана Пилипа Орлика, тут нема, – з неочiкуваним у такiй ситуацii достоiнством заперечив Грицько.

– Ну от, так я i знав!.. – сплеснув руками Сапега. – Казав же, що пан гетьман, скорiш за все, допомагае королю Карлу оборонятися.

– Ну, тогдi ми шити, мамлюк теж пiти, – вирiшив принц.

 – Ми нiчого не брать, окрiм вся зброя.

– Але ж!.. – гордовито задер голову Грицько.

– Синку!.. – спробувала втихомирити його мати.

– Зброя оставаться у нас, доки гетьман Орлiк не присягать iм'я свiй Бог, що не оборонять круль Карл тут, а йти з круль Карл до Стокгольм прямо-прямо. Тогдi оддавать весь зброя, який забрать. Так. А панна… панi Ганна Орлiкiвна нехай швидко-швидко збирать далекi-далекi дорога Стокгольм. Збирать все, що мать у свiй дiм…

Тут Ганна несподiвано зойкнула:

– Дiти!.

. – І почала схвильовано озиратися довкола, Проте Грицько з неочiкуваною твердою впевненiстю взяв ii за руку й мовив тихо:

– Не хвилюйтеся, мамо, з ними усе гаразд.

– Ти певен?.. – бiдолашнiй жiнцi якось не вiрилося. До того ж вона несподiвано вiдчула, до чого холодно тут, на вулицi. А вони ж повибiгали з хати, не одягнувши нiяких теплих речей!..

Дiти…

Що з дiтьми?!

– Мамо, будь ласка!.. – Грицько з усiх сил смикнув ii за руку, в той же час звертаючись до Калга-Султана: – Отже, як бачите, ясновельможного пана батька тут немае.

Чи е у вас ще якiсь справи?

Не сказавши жодного слова, принц подав знак мамлюкам, i вояки пiшли геть, забравши з собою пораненого. Сенатор Сапега пiдкрутив вуса, кинув коротко:

– Честь!.. – i пiшов слiдом. Тiльки тодi Грицько потягнув матiр за собою в хату. Усерединi помешкання царював справжнiсiнький розгардiяш.