Орлі, син Орлика

Було також очевидно, що зникла не тiльки геть уся зброя, ще декiлька хвилин тому розвiшана по стiнах, але й багато чого iншого. Та не це хвилювало зараз Ганну, гризло ii душу понад усе.

Дiти!.. Що з дiтьми?!

Пройшовши через усю хату до чорних дверей, Грицько вивiв матiр назовнi. За сотню крокiв вiд хати починався негустий лiсок, куди вони i попрямували невеличкою напiвзаметеною стежинкою, протоптаною у снiгу.

– Грицюню, ти певен?..

– Ну то дивiться самi, мамо, як не вiрите, – знизав вiн плечима i раптом двiчi свиснув так рiзко, що аж у вухах заклало.

Десь праворуч свиснули у вiдповiдь, жiнка повернулася туди… i невдовзi побачила Мишуньку, в руках якого виблискували обидвi дитячi шабельки – i його власна, i Грицькова. Слiдом за ним по неглибокому снiгу брели всi четверо дочок, а позаду всiх – стара Килина з немовлям на руках… Не тямлячи себе вiд щастя, Ганна кинулася до дiтей, почала всiх обiймати i цiлувати. Втiм, Марта поквапилася одразу поскаржитися:

– Ма-а-а, а Мишунька нас Бабаем жахав – о!

– Та-а-ак, заха-а-а-ав!.

. Ля-а-а-ац-цно-о-о!.. – заскиглила одразу наймолодша Марусенька.

– Мишунько, ну як тобi не соромно?! – мовила жiнка, захлинаючись слiзьми щастя, потоки яких мимоволi текли з очей.

– І нiчого менi не соромно. Просто так треба було, от i все.

– Навiщо?..

Довелося розповiсти все.

Виявляеться, коли Грицько пiдслухав прощальнi слова батька, то одразу почав складати план дiй, як вiн висловився, «про всяк випадок». План цей хлопцi обговорювали пошепки весь ранок пiсля снiданку.

Тiльки-но з боку табору короля Карла захлопали пострiли, Грицько наказав Килинi, Настi й Варцi одягатися, тодi як Мишунька прихопив обидвi дитячi шабельки й термiново повiв Марточку й Марусеньку до потаемноi схованки, де вони гралися у Полтавську битву.

– У що ви там гралися?! – не зрозумiла Ганна.

– У Полтавську битву. Я, звiсно, за козакiв i шведiв був, а Мишунька – за московитiв. І нашi козаки завжди перемагали, – не моргнувши оком, повторив Грицько.

 – Хочете подивитися, як там усе облаштовано?..

Спантеличена жiнка кивнула. Тоном суворого головнокомандувача хлопець звернувся до брата:

– Вiддай-но нарештi мою зброю. Поведи матусю до схрону i покажи там усе, що треба…

Мишунька вiддав Грицьковi шабельку i повiв матiр на узлiсся. Там показав напiвзруйновану землянку, продемонстрував також, як пройти до неi зовсiм з iншого боку таким чином, щоб слiдiв не було видно з боку селища.