Листи

Вiдвернувшись, я сiв у велике м’яке крiсло i заходився розривати свiй пакунок. Кiт м’яко скочив менi на колiна й згорнувся клубочком. Здаеться, Орiоновi також було цiкаво, що ж такого менi написали. Я вирiшив не змушувати його чекати i розрiзав вершечок конверта. Усерединi лежали трiшки зiм’ятi, складенi у двое аркушi паперу. Близько п’яти списаних акуратним почерком листкiв. Акуратно розгорнув першу сторiнку, надягнув окуляри. Не те щоб у мене був поганий зiр – вони скорiше для того, аби вiн не погiршувався. Але менше з тим.

Струснувши аркушем, щоб вiн нарештi вирiвнявся, я заглибився у читання.

Читав уголос. Орiон так уважно за мною спостерiгав: не варто залишати його можливостi почути мiй перший (а можливо, й останнiй) лист.

«Привiт, мiй знайомий незнайомцю! Як справи?», – я здивовано глянув на свого кота. – Орiон, комусь цiкавi моi справи, уявляеш? Ну гаразд.

Очi знову швидко забiгали по рядках.

«Ти спитаеш: чому знайомий незнайомець? Гаразд, у мене е вiдповiдь на це запитання. Розумiеш, я тебе бачила кiлька разiв i ти видався якимось… знайомим.

Що дивно, бо бачила лише мигцем. Та й не можу тебе знати! Я не з твого мiста i переiхала сюди геть нещодавно. Спитаеш, чому тобi пишу? Саме тому, що здався менi знайомим. А ще тому, що конче хотiлося комусь написати листа. Знаеш, не смс-ку чи повiдомлення в Інтернетi, а справжнього паперового листа. З кожною виведеною буквою, з думками, якi не видалиш кнопкою BackSpace. Із душею, яку вкладаеш у текст, в кiнцi-кiнцiв!

Знаеш, а я ж нiкому нiчого й не писала.

Ось такого, маю на увазi. Напевне, це все через те, що ти нiколи не дiзнаешся, хто я, не подивишся менi в очi, не запитаеш: „Це ти та ненормальна, що писала менi усю цю нiсенiтницю на якомусь клаптику паперу?“. Так, це забирае значний тягар з моеi душi.

Справа у тому, знайомий незнайомцю (ти ж не проти цього iменi, так?), що я сама-самiсiнька. І менi немае кому „вилити душу“. А знаеш, як хочеться? Деколи сидиш, от як зараз, узимку, iз чашкою гарячого шоколаду на пiдвiконнi, дивишся на снiг, а в головi думки, думки, думки… І тобi нi з ким ними подiлитися, розумiеш? Паршиве вiдчуття.

Нiкому б не бажала його вiдчути. Хоч доброю мене назвати важко.

Та зараз не про це. Тому, бiдна твоя голова, тобi доведеться вислухати усю мою iсторiю. Вибач, що вибiр впав на тебе. Просто ти декого менi нагадав. Людину, якiй я колись вiдкривала свою душу, не замислюючись нi на секунду. Звiсно, життя – рiч не справедлива. Вiн зник. Той хлопець.