Місячний камінь

Пiсля того як вона пiшла, я вирiшив i справдi запитати мiстера Френклiна, головним чином для того, щоб заспокоiти Пенелопу. Про нашу з ним розмову цього ж самого дня ви довiдаетесь пiзнiше. Але щоб не збуджувати вашоi цiкавостi, а потiм не розчаровувати вас, прошу дозволу одразу ж, перш нiж ми пiдемо далi, вас попередити, що в нашiй з ним розмовi про фокусникiв не було й тiнi жартiв. На мiй превеликий подив, мiстер Френклiн, так само як i Пенелопа, сприйняв цю звiстку серйозно. Ви зрозумiете, наскiльки серйозно, коли взнаете, що, на його думку, це означало Мiсячний камiнь.

Роздiл IV

Щиро прошу пробачення за те, що затримую вашу увагу на собi й своему крiслi. Старик, котрий куняе на сонячному подвiр’i, – постать малоцiкава, я це добре знаю. Але розповiдь мае йти своiм порядком, i вам доведеться ще трохи побути зi мною, чекаючи на мiстера Френклiна Блека, який мае приiхати в кiнцi дня.

Не встиг я знову задрiмати пiсля того, як пiшла моя донька Пенелопа, мене розбудив брязкiт тарiлок i блюдець у кiмнатi для слуг, а це означало, що обiд готовий.

Сам я обiдаю в себе дома, i до загального обiду менi нема нiякого дiла, а тому залишилось тiльки побажати iм усiм приемного апетиту i знову заспокоiтись у своему крiслi. Тiльки-но я простягнув з цiею метою ноги, як прибiгае iнша жiнка. На цей раз не моя донька, а Ненсi, посудниця. Я перегородив iй дорогу й помiтив, що, коли вона просила мене пропустити ii, обличчя в неi було надуте, – а таке, принципово, як глава служниць, я нiколи не залишаю без з’ясування причини.

– Чому це ви втекли з-за столу? – спитав я. – Що трапилось, Ненсi?

Ненсi спробувала було мовчки вислизнути вiд мене, але я схопив ii за вухо. Вона – гарненька, повновида молода дiвчина, i я маю звичай саме ось так виявляти свою дружню увагу до неi.

– Так що ж трапилося? – запитав я вдруге.

– Розанна знову спiзнилась на обiд, – вiдповiла Ненсi, – i мене послали по неi. Всi важкi роботи випадають на моi плечi в цьому будинку. Пустiть мене, мiстер Беттередж!

Розанна, про яку щойно згадала Ненсi, була наша друга покоiвка.

Оскiльки я спiвчутливо ставився до нашоi другоi покоiвки (чому – ви зараз довiдаетесь) i помiтив по обличчю Ненсi, що вона побiжить i накинеться на свою подругу з лайливими словами, – а цього обставини зовсiм не вимагали, – менi спало на думку, що менi зараз нiчого робити i що я сам можу сходити за Розанною i натякнути iй бути надалi справнiшою. Я знав, що вона терпляче стерпить це вiд мене.