Місячний камінь

Нiхто iз служниць не мiг з докором нагадати про ii минуле, тому що нiхто його не знав. Вона одержувала платню i користувалася всiма пiльгами нарiвнi з iншими, i час вiд часу мiледi дружнiм слiвцем заохочувала ii. Розанна, я повинен сказати, виявилась гiдною такого лагiдного обходження. Хоча вона була далеко не мiцного здоров’я i часом непритомнiла, про що я вже згадував, своi обов’язки виконувала скромно i беззаперечно, старанно й добре. Проте якось не знайшла друзiв серед служниць, окрiм моеi доньки Пенелопи, яка була завжди ласкава з Розанною, хоча й не дуже близько трималась до неi.

Не знаю, чому ця дiвчина не подобалась iм. У нiй не було краси, яка викликала б в iнших заздрощi; вона вважалась найнекрасивiшою дiвчиною в нашому будинку, i, крiм того, в неi одне плече було вище другого. Я гадаю, що слугам найбiльш не подобались ii мовчазнiсть i схильнiсть до самотностi. Вона читала або працювала у вiльнi години, коли iншi теревенили. А коли наставала ii черга вiдпочивати, в дев’яти випадках з десяти спокiйно надiвала капелюшок i йшла собi погуляти.

Розанна нiколи не сварилась, нiколи не ображалася, тiльки вперто i ввiчливо трималась осторонь iнших. Додайте до цього, що, хоч вона була й негарна, в нiй було щось таке, що робило ii схожою не на служницю, а на панi. Можливо, це проявлялося в ii голосi, можливо, у виразi ii обличчя. Я можу тiльки сказати, що iншi жiнки помiтили це з самого першого дня, як тiльки Розанна Спiрман ввiйшла в наш будинок, i говорили (цiлком несправедливо), що вона задаеться.

Розповiвши iсторiю Розанни, я повинен згадати про одну з багатьох примх цiеi дивакуватоi дiвчини, а потiм уже перейти до iсторii пiскiв.

Будинок наш стоiть високо на йоркширському узбережжi, бiля самого моря. Поблизу нас е чудовi мiсця для прогулянок – в усiх напрямах, крiм одного: тут, по-моему, найбiльш неприемно прогулюватися. З чверть милi йдеш похмурим сосновим лiсом i, минувши низькi скелi, опиняешся у найбiльш вiдлюднiй i огиднiй бухтi на всьому нашому узбережжi.

Пiщанi горби спускаються тут до моря i закiнчуються двома гостроверхими скелями, що виступають з води одна навпроти одноi. Перша з них мае назву Пiвнiчний, а друга – Пiвденний стрiмчак. Помiж цими двома скелями лежать найстрашнiшi на всьому йоркширському узбережжi зибучi пiски. Пiд час припливу щось вiдбуваеться в iх таемничiй глибинi, примушуючи всю поверхню пiскiв коливатися й тремтiти якнайдивовижнiше. Через це тутешнi жителi i назвали iх Тремтливими пiсками.