Місячний камінь

Великий насип, що простягнувся на пiвмилi уздовж бухти, стримуе натиск океану. І взимку, i влiтку, коли наступае приплив, море наче залишае своi хвилi i на насипу, котить iх, тихо здiймаючись, i безшумно вкривае пiски. Це безлюдне мiсце страшне, запевняю вас! Жоден човен не наважуеться ввiйти в цю бухту. Дiти з нашого рибальського села, яке називаеться Коббс-Голл, нiколи не приходять сюди гратись. Навiть птахи, як менi здаеться, летять подалi вiд Тремтливих пiскiв. Щоб молода жiнка в години свого вiдпочинку, маючи можливiсть вибрати з десяти приемних прогулянок будь-яку i завжди знайти супутникiв, якi пiшли б iз нею, аби тiльки вона сказала iм: «Ходiмте!»– щоб вона вiддала перевагу цiй мiсцинi i працювала або читала тут зовсiм одна, – це над усяке сподiвання, повiрте менi.

Однак – пояснюйте собi, як хочете, – а тут любила прогулюватись Розанна Спiрман. Тiльки раз чи двiчi ходила вона в Коббс-Голл на побачення до единого друга, якого мала в нашiй мiсцевостi i про якого розповiм далi. Тепер я йду в цьому самому напрямi кликати дiвчину на обiд. І це щасливо повертае нас до початку розповiдi й направляе знову в сторону пiскiв.

Я Розанни не зустрiв у лiсi. А побачив ii бiля пiщаних горбiв на березi; дiвчина була в маленькому солом’яному капелюшку i в простому сiрому плащi, який вона завжди носить, щоб прикривати, наскiльки це можливо, свое криве плече. Розанна сидiла самотньо й дивилась на море i на пiски.

Вона здригнулась, коли я пiдiйшов до неi, i вiдвернулась вiд мене. Як старший над слугами, я принципово нiколи не пропускаю нагоди розпитати, чому менi не дивляться в очi; я повернув ii до себе i побачив, що вона плаче. Моя носова хусточка – один iз пiвдюжини чудових фулярових носовикiв, подарованих менi мiледi, – лежала в мене в кишенi. Я вийняв ii i сказав Розаннi:

– Ходiмо й сядемо зi мною, моя мила, на березi. Я спочатку витру вам очi, а потiм насмiлюся спитати, чого ви плачете.

Коли ви доживете до моiх лiт, ви взнаете, що сiсти на похилому березi значно складнiше, нiж здаеться вам тепер. Поки я вмощувався, Розанна втерла собi очi своею носовою хусточкою, що була значно гiрша вiд моеi – з дешевого батисту. Вона здавалась дуже спокiйною i дуже нещасною, але сiла бiля мене, як слухняна дiвчинка, тiльки-но я iй звелiв. Якщо ви хочете якнайшвидше втiшити жiнку, посадiть ii собi на колiна.