Місячний камінь

Мiстер Френклiн спинив мене.

– У цьому страшному мiсцi е одна перевага, – сказав вiн, – ми тут самi. Не вставайте, Беттередж, я маю вам щось сказати.

Поки вiн говорив, я дививсь на нього й намагався знайти схожiсть iз хлопчиком, якого пам’ятав, у чоловiковi, що був передi мною. Вiн збив мене з пантелику. Хоч як я вдивлявся, але не мiг побачити рум’яних щiчок хлопчика, як не змiг би побачити на ньому i його охайноi дитячоi курточки. Колiр обличчя мiстера Френклiна став блiдим, а нижня частина обличчя вкрилася, на мiй превеликий подив i розчарування, кучерявою каштановою борiдкою й вусами.

Його жвава розв’язнiсть була дуже приемна i приваблива – я з цим згоден, – але вона не могла зрiвнятися з колишньою невимушенiстю його поводження. Що ще гiрше, вiн обiцяв зробитись високим i не додержав обiцянки: був витончений, стрункий i добре складений, але нi на крихiтку не вищий середнього зросту. Одне слово, вiн цiлком обманув моi сподiвання. Роки не залишили в ньому нiчого колишнього, крiм ясного, прямого погляду очей. У цьому я знову впiзнав нашого милого хлопчика i на цьому закiнчив своi дослiдження.

– Ласкаво просимо в рiдне мiстечко, мiстере Френклiн, – сказав я. – Тим приемнiше бачити вас, що ви приiхали кiлькома годинами ранiше, нiж ми чекали.

– У мене була причина приiхати ранiше, мiстере Беттередж, – вiдповiв мiстер Френклiн. – Я пiдозрiвав, на жаль, що за мною слiдкували i пiдстерiгали мене в Лондонi три або чотири днi, i я приiхав iз вранiшнiм, а не з останнiм поiздом, бо менi хотiлось позбутись переслiдувань з боку одного смуглявого iноземця.

Слова цi надзвичайно здивували мене. В головi моiй сяйнула, мов блискавка, думка про трьох фокусникiв i про здогад Пенелопи, що вони мали намiр завдати якоiсь шкоди мiстеровi Френклiну Блеку.

– Хто слiдкував за вами, сер, i чому? – спитав я.

– Розкажiть менi про трьох iндусiв, якi були у вас сьогоднi, – вiв далi мiстер Френклiн, не звертаючи уваги на мое запитання. – Можливо, Беттередж, мiй iноземець i три фокусники виявляться з однiеi й тiеi ж компанii.

– А звiдки ви взяли про фокусникiв, сер? – спитав я, вiдповiдаючи на запитання запитанням. – Я знаю, що це дуже нечемно. Адже ви не ставите надто великих вимог до бiдноi людськоi природи – не сподiвайтесь на бiльше й вiд мене.

– Я бачив Пенелопу, – продовжував мiстер Френклiн, – i вона розповiла менi. Ваша донька, Беттередж, мала стати гарненькою, i справдi – гарненька. В Пенелопи маленьке вушко й маленька нiжка.