Місячний камінь

Хiба в покiйноi мiсiс Беттередж були цi неоцiненнi якостi?

– У покiйноi мiсiс Беттередж було багато вад, сер, – сказав я. – Одна з них, – якщо ви дозволите назвати ii, – полягала в тому, що вона нiколи не говорила до ладу. Моя дружина швидше скидалась на муху, анiж на жiнку, – вона нi на чому не могла спинитися.

– Вона була б саме по менi, – зауважив мiстер Френклiн, – я також нi на чому не спиняюсь. Беттередж, ви стали ще дотепнiшим, нiж ранiше. Ваша донька згадала про це, коли я розпитував ii детально про фокусникiв.

«Тато вам усе розповiсть, сер. Вiн зовсiм незвичайна людина для своiх рокiв i висловлюеться знаменито» – власнi слова Пенелопи; при цьому вона божественно почервонiла. При всiй своiй повазi до вас я не втримався вiд того, щоб… А втiм, це дрiбницi; я знав ii ще дитиною, i вона не стала вiд цього гiршою для мене. Будемо говорити серйозно. Що робили цi фокусники?

Я був не зовсiм задоволений своею донькою, – не через те, що вона дозволила мiстеровi Френклiну поцiлувати себе: мiстеровi Френклiну це дозволено робити, – але за те, що вона змусила мене повторяти цю безглузду iсторiю.

Однак що ж було дiяти, довелося знову переказати всi обставини. Веселiсть мiстера Френклiна зникала в мiру того, як я розповiдав. Вiн сидiв, насупивши брови i смикаючи себе за бороду. Коли я скiнчив, мiстер Френклiн повторив два запитання, якi головний фокусник поставив хлопчиковi, – здавалось, для того, щоб краще зберегти iх у пам’ятi.

– «Цiею дорогою, а не iншою приiде сьогоднi англiець? Чи мае англiець це при собi?» Я запiдозрюю, – сказав мiстер Френклiн, виймаючи з кишенi запечатаний маленький пакуночок, – що це означае ось цю рiч.

А рiч ця, Беттередж, – знаменитий алмаз мого дядька Гернкасла.

– Великий боже, сер! – вигукнув я. – Яким чином потрапив до вас алмаз нечестивого полковника?

– Нечестивий полковник у своiй духiвницi заповiв свiй алмаз у подарунок моiй кузинi Речел у день ii народження, – вiдповiв мiстер Френклiн, – а мiй батько, як виконувач духiвницi нечестивого полковника, доручив менi привезти його сюди.

Якби море, що тихо плескалось по Тремтливих пiсках, раптом перетворилося на моiх очах у суходiл, – навряд чи здивувало б мене бiльше, нiж слова мiстера Френклiна.

– Полковник заповiв алмаз мiс Речел? – вигукнув я. – А ваш батько, сер, виконувач духiвницi полковника? Ну, готовий битись об заклад на що завгодно, мiстере Френклiн, що ваш батько не захотiв би доторкнутись до полковника навiть щипцями!

– Сильно сказано, Беттередж.