Місячний камінь

Хлопчина почав обходити всiх з капелюхом. Дами пiшли до вiтальнi, а чоловiки (за винятком мiстера Френклiна i мiстера Мартуета) повернулись до свого вина. Я з лакеем пiшов слiдом за iндусами, щоб випровадити iх подалi вiд нашоi садиби.

Повертаючись алеею, я почув запах тютюну й натрапив на мiстера Френклiна i мiстера Мартуета (останнiй палив сигару), якi поволi прогулювались у парку. Мiстер Френклiн зробив менi знак, щоб я пiдiйшов до них.

– Це, – сказав мiстер Френклiн, представляючи мене знаменитому мандрiвниковi, – Габрiель Беттередж, старий слуга i друг нашоi родини, про якого я щойно вам говорив.

Повторiть йому, будь ласка, все те, що ви зараз сказали менi.

Мiстер Мартует зi своiм звичайним стомленим виглядом вийняв сигару з рота i притулився до дерева.

– Мiстере Беттередж, – почав вiн, – цi трое iндусiв такi ж фокусники, як i ми з вами.

Нова несподiванка! Само собою розумiеться, я запитав у мандрiвника, чи не зустрiчався вiн з цими iндусами ранiше.

– Нiколи, – вiдповiв мiстер Мартует, – але я знаю, що таке справжнi iндiйськi фокуси. Все, що ви бачили сьогоднi, це тiльки погана i незграбна iмiтацiя iх. Якщо мене не зраджуе мiй тривалий життевий досвiд, цi люди – брамiни високоi касти. Я сказав iм, що вони переодягненi, i ви бачили, як це iх збентежило, хоч iндуси й дуже майстерно вмiють приховувати своi почуття. В iхнiй поведiнцi е якась таемниця, яку я не можу пояснити. Вони двiчi порушили закони своеi касти – по-перше, переiхавши через море, по-друге, переодягнувшись фокусниками.

В тiй краiнi, де вони живуть, це неабияка жертва. Напевне, для цього iснуе дуже серйозна причина i якесь не зовсiм звичайне виправдання, щоб вони дiстали можливiсть знову бути прийнятими до своеi касти, коли повернуться на батькiвщину.

Я занiмiв вiд подиву. Мiстер Мартует продовжував палити свою сигару. Мiстер Френклiн, маневруючи, як менi здалося, мiж рiзними сторонами свого характеру, порушив мовчанку, заговоривши в милому iталiйському стилi, крiзь який прозирав мiцний англiйський фундамент.

– Я не наважився б турбувати вас, мiстере Мартует, нашими родинними справами, якi не можуть вас цiкавити i про якi я сам не дуже охоче розмовляю зi стороннiми людьми. Але пiсля ваших слiв я зобов’язаний, в iнтересах ледi Верiндер та ii доньки, розповiсти вам те, що, можливо, дасть вам у руки ключ. Я говорю з вами по секрету i сподiваюсь, що ви про це не забудете.