Місячний камінь

Пiсля такоi передмови вiн переказав iндiйському мандрiвниковi (перейшовши до ясного французького способу викладу) все, про що розповiдав менi на Тремтливих пiсках. Навiть безстрасний мiстер Мартует так зацiкавився цiею розповiддю, що не помiтив, як погасла в нього сигара.

– Що говорить вам про все це ваш досвiд? – запитав на закiнчення мiстер Френклiн.

– Мiй досвiд говорить, – вiдповiв мандрiвник, – що ви були значно ближчi до смертi, нiж бував я в своему життi, мiстере Френклiн Блек, а цим багато сказано.

Тепер настала черга здивуватися самому мiстеровi Френклiну.

– Невже це так серйозно? – запитав вiн.

– На мою думку, так, – вiдповiв мiстер Мартует. – Я не сумнiваюсь, пiсля всього, що ви розповiли менi, що повернення Мiсячного каменя на його мiсце, тобто на чоло iндiйського iдола, е причина й виправдання того порушення закону касти, про яке я вам говорив. Цi люди чекатимуть слушноi нагоди з терпеливiстю кiшок i скористаються з неi з лютiстю тигрiв. Як вам вдалося врятуватись вiд них, не можу собi уявити, – додав знаменитий мандрiвник, знову запалюючи свою сигару i пильно дивлячись на мiстера Френклiна.

– Ви роз’iжджали з алмазом туди й сюди – тут i в Лондонi, i ви ще досi живi! Спробуемо це пояснити. Я гадаю, ви обидва рази виймали алмаз з лондонського банку вдень?

– Серед бiлого дня, – вiдповiв мiстер Френклiн.

– І на вулицях тодi було багато народу?

– Багато.

– Ви, звичайно, призначили час, в який повиннi були приiхати до ледi Верiндер. Звiдси до станцii мiсцевiсть безлюдна.

Ви приiхали в призначений час?

– Нi, я приiхав на чотири години ранiше.

– Дозвольте поздоровити вас iз цим! Коли ви вiдвезли алмаз у Фрiзiнголл?

– Я вiдвiз його через годину пiсля приiзду сюди i за три години до того, як мене чекали тут.

– Дозвольте знову поздоровити вас! Ви привезли його назад самi?

– Нi. Я приiхав з моiм кузеном, кузинами i грумом.

– Дозвольте поздоровити вас утрете! Якщо вам колинебудь заманеться помандрувати за межами цивiлiзованих краiн, мiстере Блек, повiдомте мене, i я поiду з вами.

Ви – щаслива людина.

Тут i я втрутився в розмову. Моi англiйськi погляди нiяк не узгоджувалися з подiбними мiркуваннями.

– Невже ви хочете сказати, сер, – вигукнув я, – що iндуси вбили б мiстера Френклiна, якби тiльки iм випала така нагода?

– Ви курите, мiстере Беттередж? – запитав мандрiвник.

– Курю, сер.

– Дуже ви дорожите тим попелом, що лишаеться на днi вашоi люльки?

– Зовсiм не дорожу, сер.