Місячний камінь

Пiд’iжджаючи фаетоном до парадних дверей, я побачив не тiльки мiстера Френклiна, але й мiстера Годфрi, й iнспектора Сiгрева, якi чекали мене на порозi.

Розмiрковування iнспектора (пiсля того як йому не вдалося знайти алмаз у кiмнатах або в скринях слуг), напевно, привели його до цiлком нового висновку. Все ще будучи переконаним, що алмаз викрав хтось iз мешканцiв будинку, наш досвiдчений полiсмен був тепер такоi думки, що злодiй (вiн був досить розумною людиною, щоб не назвати iм’я бiдолашноi Пенелопи, хоч особисто вiн, мабуть, запiдозрював саме ii!) дiяв спiльно з iндусами; тому вiн запропонував перенести слiдство до фокусникiв, у фрiзiнголлську тюрму.

Почувши про це нове рiшення, мiстер Френклiн взявся вiдвезти iнспектора назад у мiсто, звiдки можна було телеграфувати в Лондон з таким же успiхом, як i з нашоi станцii. Мiстер Годфрi, який все ще вперто вiрив у здiбностi Сiгрева i дуже хотiв бути присутнiм пiд час допиту iндусiв, попросив дозволу поiхати з iнспектором у Фрiзiнголл. Одного з полiсменiв про всякий випадок залишили в нас, а другий повертався з iнспектором у мiсто. Отже, всi чотири мiсця у фаетонi були зайнятi.

Перед вiд’iздом мiстер Френклiн вiдвiв мене убiк, щоб нiхто не мiг нас почути.

– Я не буду посилати телеграми в Лондон, – сказав вiн, – поки не дiзнаюся про результати допиту iндусiв. Особисто я переконаний, що цей тупоголовий полiсмен зовсiм нiчого не розумiе i просто намагаеться виграти час. По-моему, припущення, що хто-небудь iз слуг у змовi з iндусами, – чистiсiнька нiсенiтниця.

Ви тут придивляйтесь, Беттередж, поки я повернуся, i постарайтеся що-небудь випитати в Розанни Спiрман. Я не прошу у вас нiчого принизливого для вашоi гiдностi або жорстокого для дiвчини. Я тiльки прошу вiд вас якнайпильнiшоi спостережливостi. Перед тiткою ми вдаватимемо, що нас все це мало цiкавить, але ця справа значно важливiша, нiж ви, можливо, уявляете.

– Справа в двадцяти тисячах фунтiв, сер, – сказав я, думаючи про вартiсть алмаза.

– Рiч у тiм, щоб заспокоiти Речел, – серйозно вiдповiв мiстер Френклiн.

– Я дуже стурбований за неi.

Вiн раптом вiдiйшов вiд мене, наче хотiв припинити дальшу розмову. Менi здалося, що я зрозумiв, чому: вiн побоювався, що ненароком викаже менi таемницю слiв, сказаних йому мiс Речел на терасi.

Отож вони поiхали у Фрiзiнголл. А я зiбрався, було, в iнтересах Розанни, поговорити з нею вiч-на-вiч. Але слушна нагода нiяк не траплялась. Дiвчина зiйшла вниз тiльки до чаю.