Місячний камінь

Ну й полiсмена ж прислали нам! І оце вiн повинен довести до кiнця справу з алмазом мiс Речел i знайти злодiя, що викрав його!

– Ви, напевне, любите троянди, сержанте? – зауважив я.

– Я не маю часу любити будь-що, – вiдповiв сержант Кафф. – Але коли в мене трапляеться вiльна хвилинка, я присвячую ii рожам, Беттередж. Я почав свое життя серед них, у розсаднику мого батька, i закiнчу серед них, якщо зможу. Так. Одного чудового дня (з Божою помiччю) я перестану ловити злодiiв i вiзьмуся за вирощування троянд.

Мiж моiми клумбами, пане садiвник, будуть трав’янi стежки! – сказав сищик. Його, напевно, неприемно вразили нашi стежки, посипанi гравiем.

– Для людини вашоi професii, сер, – зважився я зазначити, – це досить дивний смак.

– Якщо ви поглянете довкруг себе (а цього бiльшiсть людей не робить), – сказав сищик Кафф, – ви побачите, що смаки людини здебiльшого зовсiм не узгоджуються з ii заняттями. Покажiть-но менi двi речi бiльш протилежнi, анiж троянда i злодiй, i я негайно змiню свiй смак, якщо не пiзно ще в моi роки.

А чи не здаеться вам, пане садiвник, що дамаська троянда дуже добра для пiдщеплення бiльш нiжних сортiв? А, я так i думав. Ось iде дама. Це ледi Верiндер?

Вiн побачив ii ранiше, нiж помiтили ii я й садiвник, хоч ми i знали, в який бiк дивитись, а вiн – нi. Я почав його вважати значно кмiтливiшим, нiж вiн здався менi з першого погляду.

Зовнiшнiсть детектива чи справа, в якiй вiн приiхав, або те i друге – нiби трохи збентежили мiледi.

Вперше в життi я помiтив, що вона не знала, як вiдповiсти стороннiй людинi. Сержант Кафф вiдразу ж вивiв ii зi скрутного становища. Вiн спитав, чи не доручили вже кому-небудь справу про крадiжку до того, як ми послали по нього, i, почувши, що запросили iншого полiсмена, який i досi ще тут, попросив дозволу перш за все поговорити з ним.

Мiледi пiшла до господи. Перш нiж податись за нею, сержант розважив душу, кинувши садiвниковi на прощання кiлька слiв щодо посипаних гравiем стежок.

– Умовте мiледi залишити стежки зарослими травою, – сказав вiн, сердито глянувши на стежки. – Без гравiю!

Чому iнспектор Сiгрев зробився набагато нижчий на зрiст, коли його вiдрекомендували сержантовi Каффу, я не беруся пояснювати. Можу тiльки згадати цей факт. Вони пiшли удвох i вельми довго сидiли, замкнувшись i не впускаючи до себе нiкого. Коли вийшли, iнспектор був схвильований, а сищик позiхав.