Ім’я рози

Так я дiйшов висновку, що Адсовi спогади, без сумнiву, багато чим суголоснi з подiями, про якi вiн там оповiдае, хоча б своiми численними розпливчастими таемницями, починаючи з особи автора i закiнчуючи мiсцем розташування абатства, про яке Адсо вперто й наполегливо мовчить, i можна лиш снувати припущення, що йдеться про ближче не окреслений терен мiж Помповою i Конком, а найiмовiрнiше, це мiсце слiд шукати вздовж апеннiнського гiрського пасма, мiж П'емонтом, Лi/урiею та Францiею (тобто десь мiж Лерiчi та Турбiею[8 - Алюзiя до Дайте – див.

: «Божественна комедiя», Чистилище, 3, 49. Турбiя i Лерiчi — крайнi пункти гористоi мiсцевостi мiж Генуею i Нiццою на побережжi Лiгурiйського моря.]).

Описанi подii розгорталися наприкiнцi листопада 1327року; однак неясно, коли саме пише про них автор. Зважаючи, що, за його словами, у 1327роцi вiн був новiцiем, а спогади своi писав уже близьким до смертi старцем, рукопис можна гiпотетично датувати останнiми десятилiттями XIV сторiччя.

Якщо добре подумати, причин для публiкацii iталiйського перекладу малозрозумiлого нео/отичного французького переказу латинського видання XVII сторiччя, яке мiстило твiр, що його наприкiнцi XIV сторiччя написав латиною якийсь нiмецький монах, було небагато.

Насамперед, якого стилю тут дотримуватися? Спокусу взоруватися на iталiйських писаннях тiеi доби слiд було вiдкинути як цiлковито необгрунтовану; мало того, що Адсо писав латиною – весь плин тексту свiдчить про те, що свiтогляд його (чи свiтогляд ченцiв абатства, який, безперечно, сильно на нього вплинув) ще архаiчнiший; його культура грунтувалася на нагромаджуванiй столiттями сумi знань та стилiстичних прийомiв, якi можна ототожнити з пiзньо-середньовiчною латинською традицiею.

Адсо мислить i пише, як чернець, котрого нiяк не торкнувся той переворот, що ним був розвиток народних мов, як вихований на патристично-схоластичних текстах монах, котрий невiдступно наслiдуе взiрцi, знайденi на сторiнках книг у бiблiотецi, про яку розповiдае. Судячи з мови та вчених цитат, його iсторiя (якщо абстрагуватися вiд згадок про подiiXIV сторiччя, що iх сам Адсо описуе досить розгублено i завжди з чужих уст) могла б так само добре бути написана у XII чи XIII сторiччi.

З другого боку, можна бути певним, що, перекладаючи Адсову латину нео/отичною французькою, отець Валле повiвся з текстом досить вiльно, i не лише в стилiстичному планi.