Леопард

Соромно iй стало, бо усвiдомила, як повiльно працюе ii мозок при небезпецi й як радо вона дозволила йому розiбратися з цими двома некривдними торговцями гашишем, якi лише хотiли трiшки ii налякати. Вiн провiв ii двома поверхами вище й далi, за дверi, що обертаються, пiдвiв просто до лiфта, натиснув кнопку, викликаючи його донизу, став поряд, не зводячи очей з числа «11», що свiтилося над дверима.

– Заробiтчани, – мовив вiн. – Їм нудно й самотньо, от i все.

– Знаю, – вiдповiла вона уперто.

– Щоб дiстатися першого поверху, натиснiть кнопку «G», потiм iдiть праворуч i вийдете просто на Натан-роуд.

– Прошу вас, вислухайте мене. Ви единий у вiддiлi вбивств, хто знаеться на серiйних убивцях. Адже це ви упiймали Снiговика.

– Саме так, – погодився вiн. Вона зауважила, що погляд його змiнився, й чоловiк провiв пальцем вiд пiдборiддя до правого вуха. – Окрiм того, я звiльнився.

– Себто взяли вiдпустку?

– Звiльнився. У сенсi – зав’язав з цим.

Лише зараз вона зауважила, що його права й лiва вилицi не симетричнi.

– Гуннар Хаген казав, що коли ви поiхали iз Осло пiвроку тому, вiн вiдпустив вас на невизначений термiн.

Чоловiк посмiхнувся, й Каю вразило, як посмiшка змiнила вираз його обличчя.

– Це лише через те, що Хаген нiяк не второпае… – Вiн обiрвав мову, й посмiшка зникла з обличчя. Вiн утупився в лiфтове табло, де зараз свiтилася п’ятiрка.

– Хай там як, а в полiцii я бiльше не працюю.

– Ви потрiбнi нам… – Вона передихнула.

Вiн кинув на неi погляд.

– Чому б це?

– Ви заборгували Трiадi. Ви купуете наркотики просто на вулицi, у пляшцi. Ви мешкаете, – вона скривилася, – отут. І ви не маете паспорта.

– Нащо менi паспорт? Менi це мiсце до вподоби.

Дзенькнуло, лiфтовi дверi розiйшлися, й звiдти, вiд людей, що стовпилися, вiдгонило смородом i задухою.

– Не поiду! – заявила Кая голоснiше, нiж намiрялася, й зауважила, що пасажири лiфта дивляться на неi iз сумiшшю нетерпiння й неприхованоi цiкавостi.

– Нi, поiдеш, – вiдповiв вiн, поклав руку iй на спину й дбайливо, але рiшуче запхав ii у лiфт. Вона враз опинилася в гущавинi пасажирiв, якi не дали iй змоги анi поворухнутися, анi озирнутися. Нарештi, вона спромоглася озирнутися й побачила, як уже зачиняються дверi.

– Харрi! – вигукнула вона.

Але за ним уже й слiд прохолов.