Леопард

Роздiл 5

Парк

Марiт Ульсен полюбляла кататися на лижах у горах, але бiгати пiдтюпцем iй було осоружно. Вона ненавидiла себе за те, що, пробiгши якусь сотню метрiв, вiдчувала ядуху, iй видавалося, що варто iй поставити ногу, як земля задвигтить, мов при землетрусi. Вона ловила спантеличенi погляди тих, хто гуляв у парку, й те, який вона мала вигляд у iхнiх очах: тремтливе подвiйне пiдборiддя, драглистi складки, обтягнутi тренувальним костюмом, що вип’ячуе усе накопичене сало, безпорадний вигляд, як у риби, що хапае ротом повiтря, коли ii викинули на берег.

Вона теж помiчала отой вираз на обличчях людей iз зайвою вагою, коли вони займаються спортом. Саме з цiеi причини, хоч вона лише одна з кiлькох, жiнка щовечора тричi на тиждень бiгала у Фрогнерпарку о десятiй вечора. О цiй порi там майже нiкого не було. А тi, хто був, навряд чи мали змогу роздивитися, як вона, засапуючись, бiгала пiд нечастими лiхтарями численними стежками через увесь парк. Та якщо хтось i звертав на неi увагу, то навряд чи впiзнав би депутата стортингу вiд Робiтничоi партii i Фiннмарка. Утiм, «упiзнати» – це, безперечно, перебiльшення. Марiт Ульсен бачило небагато людей. Виступаючи iз заявами, зазвичай вiд свого фюлька, вона не привертала стiльки уваги медiа, як ii бiльш фотогенiчнi колеги. Поза тим, за час своiх депутатських повноважень вона досi ще не зробила й не сказала нiчого iстотного. Принаймнi саме так вона це пояснювала сама собi. Пояснення редактора часопису «Фiннмарк дагблад», що полiтично вона – легковаговик, було просто грою слiв, iронiзуванням над ii зовнiшнiстю. Утiм, редактор не виключав можливостi, що колись вона з’явиться в урядi Робiтничоi партii, адже цiлком задовольняе основнi вимоги: не мае вищоi освiти, е жiнкою й не зi столицi.

В одному редактор мав рацiю: ii сила не в розлогих, складних i пустопорожнiх мiркуваннях. Вона – проста людина з народу, яка знаеться на тому, як живуть простi чоловiки й жiнки, тож ii голос – це iхнiй голос у парламентi, у якому сидять пихатi, зосередженi лише на власнiй персонi столичнi мешканцi.

Бо Марiт Ульсен завжди говорила щиро й просто в очi. Ось у чому ii головний козир, зрештою, саме завдяки цьому вона опинилася там, де е нинi. Завдяки своiй розважливостi та гумору, який мешканцi пiвдня Норвегii називали «пiвнiчним» та «перченим», вона завиграшки перемагала у небагатьох дебатах, до яких ii допускали. Отож на неi обов’язково звернуть увагу, це лише питання часу.