Леопард

– Це природно, – додав вiн, обiймаючи Марiт. – Ти багато працюеш, тому твоя голова просто не встигае вiдганяти такi думки.

– Такi думки? – перепитала вона, перевернулася на диванi й поглянула на чоловiка. Їй уже було геть нецiкаво дивитися фiльм, який вони переглядали по вiдео. – «Love Аctually»[21 - Давненько не бачились (англ.).]. – Такi – тобто дурнi, ти це мав на увазi?

– Важить не те, що я мав на увазi, – мовив вiн, водячи пучками пальцiв по ii тiлу. – Важить те…

– Важить те, якоi ти думки, – передражнила вона чоловiка.

– О Боже, Расмусе, припини витрiщатися на того доктора Фiла.

Вiн ласкаво засмiявся:

– Я лише хочу сказати, що як депутат ти, певна рiч, маеш право попросити про охорону, якщо справдi вважаеш, що тобi щось загрожуе, але вона буде волочитися за тобою повсюдно. Чи тобi таке треба?

– М-м-м, – простогнала вона, коли вiн почав потирати пальцями там, де iй подобалось найбiльше, – й вiн про це знав. – Тобто як це – «чи тобi таке треба»?

– Помiркуй гарненько.

Як гадаеш, що з того вийде?

Марiт Ульсен замислилась. Заплющила очi й вiдчувала лише, як його пальцi наче втирають у неi спокiй та гармонiю. Вони з Расмусом зустрiлися, коли вона працювала у центрi зайнятостi в Альтi. Їi обрали представницею мiсцевоi профспiлки, а профспiлка норвезьких держслужбовцiв направила ii на курси пiдвищення квалiфiкацii у навчальний центр у Сьормарку. Там до неi першого ж вечора пiдiйшов худий чоловiк iз жвавими блакитними очима пiд високими залисинами.

Його манера розмовляти скидалася на радiснi промови про Христову покуту християн у клубi для молодi в Альтi. Рiзниця лише в тому, що говорили про полiтику. Вiн працював у секретарiатi Робiтничоi партii, допомагав парламентарям у практичних речах, органiзовував подорожi, часом писав для них тексти промов.

Тодi Расмус пригостив ii пивом, спитав, чи не бажае вона потанцювати, а протанцювавши чотири танцi пiд повiльнi класичнi мелодii, коли iхнi тiла все бiльше зближувалися, вiн запропонував пiти з ним.

Не у його кiмнату, а… у партiю.

Повернувшись додому, вона почала ходити на партiйнi збори в Альтi, а вечорами вони з Расмусом довго обговорювали по телефону, що зробили й про що думали увесь день. Звiсно, Марiт нiколи у цьому не зiзнавалась, але часом вона гадала, що то був найлiпший час, який вони провели разом: коли вони були одне вiд одного на вiдстанi двохсот кiлометрiв.